Пори скла й заліза

Оповідь ведеться з точки зору двох жінок, Табіти і Аміри, почергово. Табіта ходить світом, зношуючи сім пар залізних черевиків, щоб звільнити свого чоловіка від зачарування, Аміра ж сидить на вершині скляної гори очікуючи чоловіка який би зібрався нагору і взяв її в жони. Одного дня Табіта вилазить на гору, думаючи що чарівні черевики будуть швидше зношуватись на чарівному склі. Героїні знайомляться, та, хоч спочатку і неохоче, але з часом розповідають одна одній як опинились у своїх ситуаціях.

Аміра розповідає про заможного короля, який мав дуже вродливу доньку, настільки вродливу, що чоловіки постійно торкалися її в коридорах, чи заходили за нею в її кімнати. Король вирішив що єдиний спосіб зняти зачарування з них це віддати доньку заміж. Але вона не хотіла заміж і запропонувала щоб її посадили на неприступну скляну гору, і тільки чоловік який забереться на гору в броні та на коні зможе взяти її в дружини. І так і було зроблено за її бажанням.

Табіта розповідає що закохалась і вийшла заміж за ведмедя який вночі міг перетворюватись на чоловіка. Спочатку він був чутливим і добрим до неї, але з часом він став злим і заздрісним, почав бити і ранити її, звинувачуючи що вона хоче бути з ведмедем який може бути чоловіком і вдень і вночі. Раз, з поради матері, Табіта спробувала спалити ведмежу шкуру, думаючи що це зніме прокляття і зробить його чоловіком і вдень, і вночі. Але шкіра не згоріла, а ведмідь тільки більше розлютився. Він кинув їй мішок залізних черевиків, і сказав що єдиний спосіб зняти прокляття, це носити його ведмежу шкуру і зносити сім пар черевиків — по парі за кожен рік їхнього подружжя.

Обидві героїні сильно критикують історії один одного. Табіта каже що навіть якби Аміра не була такою вродливою, чоловіки не перестали б поводитись непристойно біля неї. Аміра відповідає що жорстокість чоловіка Табіти немає ніякого відношення до його прокляття, зрештою він завдавав їй болю і в чоловічій, і у ведмежій формі. Наприкінці твору Табіта переконує Амііру покинути гору, в обмін на те що Табіта залишить залізні черевики і ведмежу шкуру. Аміра встає зі свого місця і вся гора миттю перетворюється на пісок, а дівчата відправляються на власну подорож.

Тижневик «Publishers Weekly» назвав історію відмінною, зазначивши що вона досліджує можливість жіночої дружби переписати чи, хоча б, викрити мізогінні ідеології.[2] Веб журнал «Tor.com» відмітив що оповідання випробовує логіку власного мучеництва Табіти і Аміри, та стимулює самоаналіз.[3]

• Амаль Ель-Мохтар. Текст оповідання. Uncanny Magazine. Процитовано 30 вересня 2017.(англ.)
• Пори скла й заліза в Internet Speculative Fiction Database (англ.)