Портакар

«Пупкові камені» (вірм. պորտաքար) — ритуальні камені в Вірменії, пов'язані з культом богині (діцуї) землі, родючості і материнства (найімовірніше, Анаїт).

Портакар. XIX р.

Історія

Ймовірно, на формування уявлень про портакари вплинув відомий міф про народження Мітри (у вірменській міфології — Мгер) з каменю і його відхід у скелю. У цьому зв'язку, портакари також вважалися воротами в потойбічний світ.

Згідно з дохристиянським ритуальним обрядом, жінки, що бажали завагітніти, лягали, або притискалися до портакара животом, що, за віруваннями вірменів, сприяло вагітності. Частиною обряду було запалювання свічки і обкурювання портакара пахощами.[1][2]

Якщо в результаті такого обряду народжувалася дитина, то на портакарі робився сакральнай знак-відмітина. Відповідно, чим більше подібних знаків на портакарі, тим потужнішим він вважався, і тим більшою популярністю користувався серед населення.

Ресурси Інтернету

Примітки
  1. А. Е. Тер-Саркисянц // Армяне: история и этнокультурные традиции. // С. 188 (394) Восточные литературы 1998 г. ISBN 5020180025, 9785020180024 В Сюніці вельми шановані були так звані пупкові камені — портакари, на які жінка лягала животом і оберталася на них, сподіваючись завагітніти
  2. В. Белый // Армения: Энциклопедия путешественника // Изд-во Армян. Сов. энциклопедии; 1990 ISBN 5897000026, 9785897000029 У Вірменії і сьогодні відомі культові камені різної величини під назвою портакар (пупкової камінь), які нібито виліковували жінок, що страждали безпліддям, після того, як вони терлися по них животами.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.