Послух

Святий Іван Золотоустий казав: "Що робиться проти волі Божої, то сквернее всього, навіть якщо це жертва або пост." а також "Без справжнього послуху ніщо не угодно Богу. Ні сповідання імені Його, як каже Христос: «Що ви називаєте Мене: Господи! Господи! - і не робите того, що Я говорю?» (Лк. 6, 46); «Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім'я називає», - говорить апостол (2 Тим. 2, 19) ... Ні молитва, бо написано: «грішників Бог не слухає; але хто шанує Бога і виконує волю Його, того слухає» (Ін. 9, 31) ... Ні спів, ні хвала, ні славослів'я, ні інше усне шанування Богу не приємно без серцевого шанування, як про таких говорить Бог: «наближаються до Мене люди ці устами своїми, і шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене» (Мф. 15, 8; Іс. 29, 13). Треба неодмінно очистити себе істинним покаянням і тоді закликати, співати, хвалити святе ім'я Боже, яке Анголи з благоговінням оспівують (Іс. 6, 3). Кожне бо Боже усне шанування без серцевого є лицемірство".

Преподобний Ніл Синайський - "Послух Божому велінню дарує життя, а непослух - смерть і тління".[1]

Святитель Василь Великий - "Коли ж наказують нам щось противне Господній заповіді, що порушує або спотворює її, тоді доречно сказати: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Діян. 5, 29).[1]

Преподобний авва Руф говорив, що той, хто живе в послухові духовному отцю своєму, одержує більшу нагороду, ніж той, хто за своєю волею живе в пустині самітником. Він розповідав він про одного отця, який бачив чотири чини на небі. У першому чині стояв чоловік, який був хворий і дякував Богові; у другому чині - чоловік, що з любов’ю приймає подорожніх і з терпінням служить їм; в третьому - самітник, який живе в пустині і нікого не бачить; в четвертому - чоловік, що живе в послуху духовному отцю своєму і кориться йому заради Господа. Цей останній за послух свій носив золотий ланцюг і щит, і мав найбільшу славу в порівнянні з іншими.[2]

Св. Іоан Ліствичник казав: «Блажен хто волю свою умертвив абсолютно і піклування про себе віддав своєму вчителю в Господі: він буде стояти праворуч Ісуса розіп'ятого».[2] Авва Дорофей розповідав, що він ніколи не дозволяв "собі коритися своєму помислу, не спитавши Старшого. І повірте мені, браття, що я був у великому спокої, в повній безпечальності, так що я навіть і сумував через це, бо чув, що багатьма скорботами належить нам увійти в царство Боже (Діян. 14, 21); і, бачачи, що у мене немає ніякої скорботи, я боявся і був у великому збентеженні, не знаючи причини такого спокою, доки старець не розтлумачив мені цього, сказавши: "не сумуй, бо кожен, хто віддає себе в послух Отцям, має цей спокій і безпечальність".[2]