Постконструктивізм

Постконструктиві́зм — назва для стилю радянської архітектури 30-х років XX століття, коли під впливом політичних й ідеологічних чинників відбувався перехід від конструктивізму до сталінського ампіру. У цю ж добу багато будівель, що були спершу споруджені у стилістиці конструктивізму, перепроектовані у новому декоративному вирішенні.

«Будинок-літак» архітектора Йосипа Каракіса на фотографії 1942 року

Деякі дослідники розглядають його не як постконструктивізм, а як радянський різновид стилю ар деко.

Передумови

28 лютого 1932 року було видано постанову «Про організацію роботи з остаточного складання проєкту Палацу Рад», в якому наголошувалося, що «пошуки мають бути спрямовані до використання як нових, так і найкращих засобів класичної архітектури». Це послужило сигналом для зміни напрямку творчих пошуків багатьох архітекторів у бік освоєння класичної спадщини[1].

На думку історика сталінської архітектури Д. Хмельницького, «між лютим і червнем 1932 року в СРСР відбулася тотальна архітектурна реформа. Оголошення результатів конкурсу на Палац Рад 28 лютого 1932 року позначило кінець сучасної архітектури в СРСР. До червня незворотність змін в офіційній радянській архітектурній естетиці стала очевидна для всіх. Конструктивізм був фактично заборонений до використання на території країни... Менш ніж за рік, після проведення художньої реформи, колонами, карнизами і барельєфами стали обростати не тільки нові проектовані сталінські будівлі, але й уже збудовані, конструктивістські»[2].

Також, очевидним є вплив на становлення стилю постконструктивізму європейських зразків адміністративної (муніципальної) архітектури, що поєднав у цілому утилітарно-спрощені форми з деякими елементами ар-деко[3].

За визначенням дослідника С. Хан-Магомедова, перехідний архітектурний стиль тривав упродовж 1932-1936 років, а подекуди до 1941 року[4].

Особливості

Панівна у період конструктивізму тенденція в творчості архітекторів — прагнення до помірного збагачення зовнішнього вигляду будівель, подолання аскетизму архітектури авангарду. В постконструктивістських будівлях зберігають деякі елементи конструктивістського стилю: прямокутні парапети на дахах, вертикальні скляні сходові клітки.

Вплив на інші стилі

Постконструктивізм, поряд із неокласицизмом та ар-деко, став одним із джерел сталінської архітектури. Його вплив на пластичне рішення об'ємів будівель прослідковується у низці будівель аж до 1950-х років.

Галерея

Київ

Росія
  • Москва. Шосе Ентузіастів (1935–1936), арх. Гур'єв-Гуревич, Зальцман
  • Москва. Шосе Ентузіастів (1935–1936), арх. Гурьев-Гуревич, Зальцман
  • Москва. Яузский пер., 2 (1936-1941), арх. І. А. Голосов
  • Ленінград. Будинок спеціалістів (1934–1937), арх. Г. А. Симонов та ніші
  • Куйбишев. Житловий будинок (1936), арх. Матвєєв, Босін
  • Свердловськ. Шпиталь, арх. Югов
  • Свердловськ. Будинок-вежа (1932)
  • Свердловськ. Будинок (1932), арх. Оранський

Джерела

Посилання

Примітки
  1. Архитектура советского авангарда, 1996.
  2. Хмельницкий Дмитрий. Архитектор Николай Милютин / Николай Милютин в истории советской архитектуры. — Москва, 2013. — С. 173, 198.
  3. А. Селиванова. «Право на монументальность»: постконструктивизм в советской архитектуре http://www.kapitel-spb.ru/index.php/component/content/article/20--2011/69--l-r-(рос.)%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D
  4. Khan-Magomedov S. Pioneers of Soviet Architecture: The Search for New Solutions in the 1920s and 1930s. Thames and Hudson Ltd, 1987
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.