Придатко Дмитро Миколайович

Батьки розлучилися, виховувався батьком, зі школи захоплювався футболом і боксом; навчався в кіровоградській ЗОШ № 30, у ПТУ № 8 здобув професію столяра. Строкову військову службу проходив у 3-му полку спецпризначення, залишився у ньому за контрактом; після завершення терміну контракту працював складальником меблів, таксистом.

З початком російської агресії пішов до військкомату добровольцем, на фронті був з кінця березня 2014-го. Старший розвідник-снайпер групи спеціального призначення загону спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення.

В серпні вивозив на особистій машині з-під обстрілу побратимів під Іловайськом. Загинув у бою під час виходу з оточення «зеленим коридором» на дорозі поміж селами Многопілля й Червоносільське — міна влучила у вантажопасажирську «Газель», якою їхав Дмитро. Побратим Олександр Плотніков зміг дотягнути Дмитра до свого УАЗа, однак Придатко був важко поранений — з опіками і переломами, він прожив ще 4 години. В тому ж автомобілі загинув сержант Максим Кривенко.

3 вересня 2014-го тіло Дмитра Придатка разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Поховали Дмитра на Алеї Слави Рівнянського кладовища Кіровограда.

Залишилась батьки, дружина Анастасія та 1-річна донька Марійка.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

• 14 березня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]
• на честь Дмитра Придатка названо вулицю у місті Кропивницькому (колишня назва «вулиця Кропоткіна»).

• Придатко Дмитро Миколайович
• Небесна Гвардія^{[недоступне посилання з липня 2019]}