Програма «Венгард»

4 серпня 1955 група консультантів, названа комітетом Стюарта, схвалили заявку ВМФ США на запуск штучного супутника Землі до Міжнародного геофізичного року. Це рішення поклало початок проекту «Венгард».

Виготовлення ракети-носія для проекту було доручено компанії Гленна Мартіна. Спочатку вартість була оцінена в 20 мільйонів доларів США. Однак загальна вартість проекту сягнула 110 мільйонів доларів. Затримки з випробуваннями змусили тимчасово відмовитися від запуску 10-ти кілограмового супутника. Перші ракети несли 1,8 кг тестові супутники. Роботи просувалися повільно. Гленн Мартін направив більшість інженерів на роботу над міжконтинентальною балістичною ракетою Титан-1, в якій міністерство оборони США було більше зацікавлене.

Ситуація змінилася 4 жовтня 1957 із запуском Радянським Союзом Супутника-1. У США почалася Супутникова криза, викликаний відставанням США в космічній гонці. І уряд США вирішив прискорити роботи із запуску власного супутника Землі.

Перший запуск «Венгарду» було призначено на 6 грудня 1957 року. Корисним навантаженням повинен був служити мікросупутник Венґард TV3 масою 1, 36 кг. Запуск проходив на мисі Канаверал при величезному скупченні народу і преси. Ракета змогла піднятися лише на 1,2 м, після чого нахилилася і вибухнула.

Аварія ракети Авангард на мисі Канаверал (6 грудня 1957 року).

У рамках проекту «Венґард» запущені 3 супутники з 11 спроб:

• Венґард TV3 — 6 грудня 1957 року — Аварія 1.36 кілограмовий супутник
• Венґард TV3 Backup — 5 лютого 1958 року — Аварія 1.36 кілограмовий супутник
• Венґард-1 — 17 березня 1958 року — Orbited 1.47 кілограмовий супутник
• Венґард TV5 — 28 квітня 1958 року — Аварія 10.0 кілограмовий супутник
• Венґард SLV 1 — 27 травня 1958 року — Аварія 10.0 кілограмовий супутник
• Венґард SLV 2 — 26 червня 1958 року — Аварія 10.0 кілограмовий супутник
• Венґард SLV 3 — 26 вересня 1958 року — Аварія 10.0 кілограмовий супутник
• Венґард-2 — 17 лютого 1959 року — Orbited 9.8 кілограмовий супутник
• Венґард SLV 5 — 13 квітня 1959 року — Аварія 10.3 кілограмовий супутник
• Венґард SLV 6 — 22 червня 1959 року — Аварія 10.3 кілограмовий супутник
• Венґард-3 — 18 вересня 1959 року — Orbited 22.7 кілограмовий (50 lb) супутник

Супутник Венґард TV3 у Національному музеї авіації та космонавтики.

Незважаючи на тінь, яка лягла на програму запуску першого американського супутника, і того, щоб подолати приниження від невдалих запусків проект в кінцевому підсумку мав 100 відсоткову результативність з виконання цілей поставлених перед програмою і забезпечив великий обсяг інформації про розмір і форму Землі, щільність повітря, температурні діапазони, і мікрометеоритний вплив. Vanguard 1 продовжував передавати радіосигнал до 1964 року, обробка даних, отриманих з цих супутників показала, що Земля не зовсім ідеальна сфера: вона має грушоподібну форму, підвищену на Північному полюсі і зплющену на Південному полюсі. Ще буда виправлена інформація про щільність атмосфери на великих висотах і поліпшена точність карт світу. Програма Vanguard була передана НАСА, коли це агентство було створено в середині 1958.

Програма Vanguard 1 дала чимало технологій, які з тих пір застосовується в пізніших американських програмах супутникового зв'язку, запуску ракет і супутникового спостереження.

Наприклад, перевірка в польоті, що сонячні елементи можуть бути використані протягом декількох років для забезпечення радіопередавачів живленням. Сонячні батареї на апаратах Венґард експлуатувалися близько семи років, в той час як звичайні батареї, які використовуються для живлення бортового передавача працювали всього 20 днів.

Хоча голос «Венґарду на батареях» замовк в 1964 році, він продовжує слугувати науковому співтовариству. Наземне оптичне відстеження тепер інертних Венґардів продовжує надавати інформацію про вплив Сонця, Місяця й атмосфери на супутникові орбіти протягом тривалого пасивного польоту. Супутники Vanguard відзначили свій 50-й рік у космосі 17 березня 2008. Початкові розрахунки перебування на орбіті засвідчили, що апарат буде літати 2000 років, але було виявлено, що тиск сонячного випромінювання і атмосферний опір при високих рівнях сонячної активності здійснює значні збурення в перигеї висоти супутника, що викликало значне зниження його очікуваного терміну служби до всього близько 240 років.

Фон Браун заявив (у березні 1958 р.), що Vanguard SLV був одним з найефективніших носіїв в американській історії, і може бути найефективнішим посьогодні.

• Vanguard — A History (NASA SP-4202, 1970) online book (англ.)
• NASA History Series Publications (many of which are on-line) (англ.)
• NOVA — Sputnik Declassified — PBS.org (англ.)