Продюсер

Продю́сер (від англ. producer — «виробник», від дієслова англ. to produce — «виробляти, продукувати, створювати», утворене від лат. produco — «виробляю»):

Історія

Процес продюсування зародився в одному з найдавніших видів мистецтва — давньогрецькому театрі, в структурі якого існували творчі посади «корифея» (керманича хору) і «хореографа» (постановника танців, графолога сценічної дії).[1] Витоки професії музичного продюсування лежать у театральній антрепризі.[1]

В Україні

В українських ЗМІ під музичним продюсером часто помилково розуміють інтрепренера, менеджера, який пропагує і контролює організаційно-фінансову діяльність того чи іншого музичного виконавця. В Україні під словом «продюсер» мають на увазі «директор» або «імпресаріо», «адміністратор», «менеджер» артиста або колективу. В Україні це «економічний посередник» між мистецтвом і публікою, який займається популяризацією музичного проєкту, забезпеченням його комерційної успішності.[1][2] Таким чином, продюсер «пострадянської» шоу-індустрії є організатором та управлінцем.[2] Неминучим наслідком діяльності таких продюсерів стали їх претензії на диктат в творчих і кадрових питаннях (хрестоматійний приклад — діяльність Д. Селзника на проєкті «Віднесені вітром», де в процесі створення одного фільму змінилися чотири режисери). Разом з тим, відомо немало випадків, коли продюсер не просто сприяє реалізації режисерського задуму, але і виводить в життя цілу плеяду молодих талановитих режисерів.

Менеджер же музичного виконавця чи колективу виступає представником артиста у відношеннях із великими звукозаписуючими студіями, які, в свою чергу, при підписанні контракту із артистом зобов'язуються фінансувати запис музичного матеріалу, зйомки фотосесій, відео-кліпів, організацію прес-турів і т. д.

Стаття ІІІ «Закону України про кінематографію» стисло визначає професію продюсера, це: «фізична або юридична особа, яка організовує, або організовує і фінансує виробництво та розповсюдження фільму».[3] В Україні у музикознавчих дослідженнях питання виникнення і формування фаху музичного продюсера висвітлені недостатньо, і станом на 2005 рік не було видано жодного підручника по музичному продюсуванню.[1]

Продюсер

Поняття може вказувати на:

  • Кінопродюсер;
  • Театральний продюсер;
  • Музичний продюсер (існують також продюсери запису звуку або звукової доріжки — звукоінженери (англ. audio engineer);
  • Продюсери ігор (в індустрії комп'ютерних ігор);
  • Продюсери фільмів чи телевізійні продюсери, які поділяються на:
    • Асоційований продюсер — виконує обмежені продюсерські функції під керівництвом іншого продюсера.
    • Координуючий продюсер — координує роботу кількох продюсерів.
    • Співпродюсер — виконує функції продюсера разом з іншими продюсерами в команді.
    • Виконавчий продюсер
    • Лінійний продюсер — керує роботою персоналу, регулює технологічні питання, бюджет, графік робіт і не втручається у творчий процес.
    • Генеральний продюсер — основний носій ідей; інспектує роботу інших продюсерів, в тому числі виконавчого.
  • Продюсери вебсайтів — контролюють управління сайтом.

Див. також

Примітки
  1. Заслужений працівник культури України, доцент, доцент кафедри звукорежисури Київського національного університету культури і мистецтв Папченко Валерій Павлович. МУЗИЧНЕ ПРОДЮСУВАННЯ: ГЕНЕЗА І ТРАНСФОРМАЦІЇ / Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство Вип. ІІ(5), 2015
  2. Покулита І. К., Полховський А. О. Музичний продюсер як суб'єкт творчості: зміст діяльності та соціокультурні наслідки / Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка: збірник наукових праць, № 2 (41)
  3. Закон України «Про кінематографію». Прийнятий 13.01.1998, № 9/98-ВР. — К.: Відомості Верховної Ради, 1998, № 22. — С.114.

Література
  • Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: дискурси і дискусії : зб. наук. праць / [редкол.: В.Г. Чернець (голова) та ін.]. – К. : НАКККіМ, 2014. – 328 с. – ISBN 966-452-154-0.
  • Основи продюсерської діяльності : навч. посіб. / Москаленко-Висоцька О.М. ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. - Київ : КНУКіМ, 2019. - 259 с. : табл. - Бібліогр.: с. 252-259. - 500 прим. - ISBN 978-966-602-272-4

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.