Прохоров Петро Васильович
Петро́ Васи́льович Про́хоров (*5 грудня 1923 — †10 липня 1985, Саранськ) — ерзянський прозаїк. Майстер воєнної прози.
| Петро́ Васи́льович Про́хоров | ||||
|---|---|---|---|---|
| Пётр Васильевич Прохоров | ||||
| Народився |
5 грудня 1923 с. Тарасово тепер Атяшевського району Мордовії | |||
| Помер |
10 липня 1985 (61 рік) Саранськ | |||
| Громадянство |
 СРСР | |||
| Діяльність | прозаїк | |||
| Мова творів | ерзянська | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Жанр | повість | |||
| Нагороди |
   | |||
|
| ||||
Біографія
Народився в селянській родині. Навчався у Сталінградському, Іркутському військових училищах зв'язку, Військово—політичній академії ім. Леніна. Учасник Другої світової війни, нагороджений орденами.
1974—1985 — директор університету марксизму—ленінізму Мордовії.
Літературна діяльність
Перша повість Прохорова «Штабонь начальник» («Керівник штабу») надрукована в журналі «Сятко» («Іскра», 1974).
У Мордовському книжковому видавництві побачили світ дилогія «Цидярдома» («Встояли», 1—ша книга — 1975, 2—га — 1978) та «Стака изнямот» («Важкі перемоги», 1985), «Военной повесть» («Військові повісті», 1980), «Генералдо повесть» («Повість про генерала», 1980), документально—художні твори «М. А. Пуркаев» (1986) — про мистецтво воювати, мужність, яку виявляють люди, в екстремальних ситуаціях. Військові події змальовані з погляду сучасного історичного досвіду народу.
Повість «Ракетной дивизион» («Ракетний дивізіон», 1980) розповідає про життя сучасної армії.
Проблемам колгоспного села 70—80—х рр. присвячено повість «Эрямонь лув» («Життєві шляхи—дороги», 1989).
Джерела
- Кирюшкин Б. Формирование нового жанра // Сов. Мордовия.— 1979.— 19 янв.
- Брыжинский А. И. Военная проза Петра Прохорова // Современная мордовская литература. 60—80—е годы: В 2—х ч.— Саранск, 1991.— Ч.1
- Мордовия. Кто есть кто. Энциклопедический словарь—справочник. — Ульяновск, 1997. — с.330.