Прудонізм
Прудонізм — різновид дрібнобуржуазного соціалізму, та анархізму, що виник на основі вчення Прудона. Основи ідейності закладені в роботах «Що таке власність?» 1840 p. та згодом «Система економічних суперечностей, або філософія злиденності» (1846).
Історія
Найбільше поширення ідеї Прудона набули на території Франції в 19 сторіччі, та в інших країнах з численно дрібною буржуазією, де набирали прихильників з робочого класу. Французькі секції 1-го Інтернаціоналу з самого початку створювалися і керувалися прудоністами. Однак рішуча боротьба К. Маркса, Ф. Енгельса та їх прибічників проти прудоністів закінчилася повною перемогою марксизму. Розривом з ним передових елементів пролетаріату і переходом французької секції Інтернаціоналу в руки так звані ліві прудоністи - прихильників революційної класової боротьби. Багато з них стали активними діячами та керівниками Паризької Комуни 1871, на досвіді якої були виявлені вади прудоністських ідей. Це зіграло вирішальну роль в розпаді Прудоністів.[1]
Опісля смерті П.Ж. Прудона прихильники його ідей очолили французьку секцію в Першому Інтернаціоналі та на конгресах в Женеві, Лозанні, Брюсселі (1866-1868 роки).
Прудоністи активно брали участь в Паризькій комуні 1871 року й, на відміну від якобінський-бланкистського більшості її діячів, зосереджених на політичних питаннях, ставили перед нею соціально-економічні завдання, надаючи першочергового значення скасування права успадкування.
Також у свій час, прудонізм суттєво завдав вплинув на анархо-синдикалізм.
Концепція
У власних роботах висвітлював наступні думки:
- Ліквідація капіталістичної власності.
- Мирний спосіб перевлаштування суспільства.
- Знищення будь-якої державності анархічними путями.
- Запровадження дрібної власності.
- Знищення класової експлуатації за допомогою економічних реформ.
На думку Прудона можливе існування дрібної власності, що не експлуатує чужу працю. Не розуміючи дійсних джерел класової експлуатації й пояснюючи її наявним в буржуазному суспільстві нееквівалентним обміном, здійснення відповідних реформ: безгрошового обміну товарів і безпроцентного кредиту. Здійснення цих реформ нібито дасть можливість перетворити всіх трудящих, при збереженні приватної власності на засоби виробництва, в самостійних виробників, які обмінюються еквівалентно товарами й послугами на засадах взаємодопомоги (мютюелізм). З цієї дрібнобуржуазної утопії Прудон виводив можливість здійснення «соціальної революції» мирним шляхом. Прудон вважав головним знаряддям розколу суспільства, паразитизму та пригнічення.
«Не знищити капіталізм і його основу - товарне виробництво, а очистити цю основу від зловживань, від наростів; не знищили обмін і мінову вартість, а навпаки, «конституювати» її, зробити її загальною, абсолютною, «справедливою», позбавленої коливань, криз, зловживань - ось ідея Прудона » Ленін (ПСС виданян 5 том 13)
Розвиваючи свої концепції в період Революції 1848 і особливо в роки Другої імперії, Прудон зробив висновок про те, що рішення суспільних розбіжностей мислимо нібито лише за допомогою врівноваження чинних в суспільстві соціальних сил. Прудон переносив центр ваги питання про соціальне перетворення на здійснення ідеї справедливості та моральне вдосконалення особистості людини (одна з умов втілення в життя своїх ідеалів Прудон бачив у відмові жінок від роботи в промисловості та від участі в суспільному житті). Він замінив також проєкти «ліквідації держави» ідеєю його федеративної перебудови, закликаючи роздрібнити сучасні централізовані держави на дрібні автономні області й виступаючи у зв'язку з цим проти національно-визвольних рухів народів Італії й Польщі. Перед обличчям посилюється могутності великого капіталу і розвитку фабрично-заводської промисловості Прудон визнав необхідність переходу великих промислових підприємств і залізничних транспортів в руки асоціацій робітників і службовців, але продовжував відстоювати збереження приватної власності на засоби виробництва у всій решті промисловості й в сільському господарстві.[1]