Псевдо-наднова

Псевдо-наднові — це вибухи зір, що спочатку виглядають як тип наднової, але вибух не знищує початкову зорю. Тому вони вважаються класом надзвичайно потужних нових. Вони також відомі як  наднові типу V, аналоги Ети Кіля та гігантські вибухи яскравих блакитних змінних (LBV)[2].

NGC 3184 з псевдо-надновою SN 2010dn.[1]

Вигляд, походження та втрата маси

Псевдо-наднові видаються як дуже бліді наднові спектрального типу IIn— що мають у спектрі водень та вузькі спектральні лінії, які вказують на відносно низькі швидкості газів. Ці «самозванці» перевищують свій стан до вибуху на декілька зоряних величин, з типовою піковою абсолютною видимою зоряною величиною −11 до −14, що робить ці спалахи порівняними з найяскравішими зорями небосхилу. Механізм, який спричиняє ці вибухи, досі остаточно не з'ясований, хоча за однією з теорій завдячує порушенню класичної межі яскравості Едінгтона, що запускає велику втрату маси. Якщо співвідношення випроміненої енергії до кінетичної енергії становить близько 1, як у Ети Кіля, маса викинутої матерії складе бл. 0,16 мас Сонця.

Приклади

Можливими прикладами псевдо-наднових є вибухи Ети Кіля 1843 року, P Лебедя, SN 1961V,[3] SN 1954J, SN 1997bs, SN 2008S у NGC 6946 та SN 2010dn[1] — у всіх цих випадках зазначається про збереження зір-попередників.

Одна з псевдо-наднових, яка потрапила у новини після події, — це псевдо-наднова у галактиці UGC 4904, яку 20 жовтня 2004 спостерігав японський астроном-аматор Койчі Ітагакі. Ця яскрава блакитна змінна два роки потому, 11 жовтня 2006, вибухнула як наднова SN 2006jc.[4]

Примітки
  1. Smith, Nathan; Weidong, Li; Silverman, Jeffrey; Ganeshalingam, Mo; Filippenko, Alexei (2010). Luminous Blue Variable eruptions and related transients: Diversity of progenitors and outburst properties. Solar and Stellar Astrophysics 1010. с. 3718. Bibcode:2011MNRAS.415..773S. arXiv:1010.3718. doi:10.1111/j.1365-2966.2011.18763.x.
  2. Smith, Nathan; Ganeshalingam, Mohan; Chornock, Ryan; Filippenko, Alexei; Weidong, Li (2009). SN 2008S: A Cool Super-Eddington Wind in a Supernova Impostor. Astrophysical Journal Letters 697 (1). с. L49–L53. Bibcode:2009ApJ...697L..49S. arXiv:0811.3929. doi:10.1088/0004-637X/697/1/L49.
  3. Kochanek, C.S.; Szczygiel, D.M.; Stanek, K.Z. (2010). The Supernova Impostor Impostor SN 1961V: Spitzer Shows That Zwicky Was Right (Again). Solar and Stellar Astrophysics. Bibcode:2011ApJ...737...76K. arXiv:1010.3704. doi:10.1088/0004-637X/737/2/76.
  4. NASA – Supernova Imposter Goes Supernova. Nasa.gov. Процитовано 13 січня 2010.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.