Пікардійська терція

Пікарді́йська те́рція (фр. Tierce de Picardie), також відома як пікардійський каданс — велика терція замість очікуваної малої в генеральній (фінальній) каденції західноєвропейських музичних творів XVI—XVIII століть. Термін введений в музичний словник Жан-Жаком Руссо (1768). Назва «пікардійська» досі не отримала задовільного пояснення[1]. Не плутати з Вокальною формацією «Піккардійська Терція» (з подвійним «к»).

З Ich habe genug, BWV 82 Йоганна Себастьяна Баха

Пікардійська терція в кінці побудови у ля мінорі

Примітки

Пояснення, яке дає Руссо, не витримує критики: «Такий спосіб закінчення [музичних творів] здавна існував в церковній музиці, в тому числі і в Пікардії, де подібна музика в великій кількості [чується] в кафедральних соборах та інших церквах» (vol.2, p.320). Роберт Холл передбачає, що термін походить від старофранцузької прикметника «picart», яке означало «гострий», «загострений», і таким чином посилається на зміну («загострення») терції в каденціонних ультимо.

Посилання

Пікардійська терція // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 217

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Пояснення, яке дає Руссо, не витримує критики: «Такий спосіб закінчення [музичних творів] здавна існував в церковній музиці, в тому числі і в Пікардії, де подібна музика в великій кількості [чується] в кафедральних соборах та інших церквах» (vol.2, p.320). Роберт Холл передбачає, що термін походить від старофранцузької прикметника «picart», яке означало «гострий», «загострений», і таким чином посилається на зміну («загострення») терції в каденціонних ультимо.