П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро

Походив з родини П'єра Ожеро, торгівця фруктами у паризькому передмісті Сен-Марсо. Отримав початкову освіту. 1774 році вступив до французької армії. Згодом перейшов на службу до пруської армії, де брав участь у війську за Баварській спадок проти Австрії, а згодом у війнах проти Османської імперії. Тут він отримав посаду сержанту, але потім дезертував, перебравшись до Саксонії. Тут він деякий час був на службі у місцевому війську, а у 1790 році поступив на службу до короля Неаполя. У 1791 році служив королю Португалії.

У 1792 році повернувся до Франції. Протягом у 1793 році отримував звання капітана, підполковника та полковника за успішні дії проти шуанів у Бретані. У 1796—1797 роках брав активну участь у італійській кампанії. У 1797 році допомагав придушити заколот роялістів у Парижі. 23 грудня того ж року отримав звання дивізійного генерала. Того ж року очолював послідовно Самбро-Мааську й Рейнсько-Мозельську армії.

У 1799 році обирається членом Ради п'ятисот. Виступив проти заколоту 18 брюмера, але потім приєднався до Наполеона Бонапарта. Тому отримав командування Батавською армією. У 1801 році відправлений у відставку за свої республіканські висловлювання.

Під час коронації Наполеона останній запитав Ожеро: «Як Вам церемонія?» Той відповів: «Красива. На жаль, тут бракує 100 тисяч осіб, які наклали головою, щоб таких церемоній ніколи не було». Втім імператор надав Ожеро звання маршала, орден Почесного легіону.

У 1805 році успішно діяв проти австрійців під Ульмом, проте не брав участі у битві під Аустерліцом. У 1806 році звитяжив на чолі 7 корпусу Великої армії у битві під Єною та Гольміним. У битві під Пройсіш-Ейлау його корпус було розбито, а самого Ожеро поранено. Втім у 1808 році він стає герцогом Кастільйоне.

У 1808—1812 роках воював в Іспанії, де відзначився жорстокістю. У 1812 році повертається до Франції. У 1812 році призначається головою 11 корпусу, що стояв в Прусії. Проте Ожеро не брав участь у військовій кампанії проти Росії. Після відступу Наполеона I з Росії Ожеро приєднався до нього. Після цього був активним учасником усіх битв 1813 року.

У військовій кампанії 1814 році виявив повільність та небажання продовжувати війну. Зрештою 16 квітня перейшов на бік Бурбонів. За це отримав звання пера.

Під час Ста днів Наполеона Ожеро намагався повернути довіру останнього, проте марно. Тому не брав участі у військовій кампанії 1815 року. Під час другого повернення Бурбонів зберіг свої титули та звання, але вимушений був піти у відставку. Віддалився до свого маєтку, де й помер 12 червня 1816 року від водянки.