Радянські репресії громадян довоєнної Польщі (1939—1946)

Внаслідок німецького та радянського вторгнення в Польщу у вересні 1939 року територію Польщі поділили між собою нацистська Німеччина та Радянський Союз. Обидві держави вороже ставилися до польського суверенітету, польської культури та поляків, та мали на меті їхнє знищення.[1] Нацистська Німеччина та Радянський Союз координували свої дії щодо Польщі аж до операції «Барбаросса», що добре видно з чотирьох конференцій Гестапо-НКВД, де окупанти обговорювали плани протидії польському руху опору та майбутнього знищення Польщі.[2] Існують лише невеликі суперечки, чия політика була жорстокішою — радянська чи нацистська.[3][4]

Після вторгнення Радянський Союз перестав визнавати Польщу як державу.[5][6] Близько 500 тисяч польських громадян було арештовано та ув'язнено до червня 1941 року, включно з представниками влади, військовими та іншими «ворогами народу» — священиками та вчителями та іншими. Постраждав кожен десятий дорослий чоловік. Попри це, були великі групи польських громадян, переважно єврейська молодь та українські активісти, які побачили в радянському вторгненні можливість узяти більшу участь у політичному та громадському житті, ніж їм це вдавалося досі. Їхній ентузіазм з часом згас, оскільки стало зрозуміло, що радянські репресії спрямовані проти всіх груп однаково, незалежно від їхньої ідеологічної позиції.[7]

Було підраховано, що під час радянської окупації загинуло щонайменше 150 тисяч польських громадян.[8][9]