Рафаель Іглесіас Кастро

1894 року більшістю в 23 000 голосів Іглесіаса обрали президентом, його обрання відзначилось найбільшою явкою виборців, що будь-коли фіксувалась на виборах у Коста-Риці до сьогодні. Після обрання він з офіційними візитами відвідав Париж і Лондон, мав аудієнцію з королевою Вікторією. Натхненний технологічними досягненнями, що їх він побачив у Європі, повернувшись на батьківщину, президент вирішив модернізувати Коста-Рику.

Мав невичерпну енергію та рішучість, його правління можна охарактеризувати як міст між старим світом і новим. Почалось будівництво залізниці до Тихого океану, запущено перший електричний трамвай, завершено будівництво Національного театру (президент був присутній на його відкритті оперою Фауст, поставленою французькою трупою під керівництвом Фредеріка Обрі). Також президент установив колон національною валютою та запровадив у країні золотий стандарт. Також він став ініціатором будівництва прибережного міста Пуерто-Лимон.

Опікувався будівництвом доріг для електричного трамвая й електрифікував місто Ередіа, провів освітні реформи, в межах яких було прийнято рішення щодо розробки шкільних підручників місцевими науковцями. 1897 року заснував школу мистецтв (Національна школа витончених мистецтв). Випередив свій час з точки зору охорони навколишнього середовища та був першим президентом, який відрядив наукову експедицію на острів Кокос. Довідавшись про природні багатствах острова, президент закрив виправну колонію, що там існувала, й оголосив острів заповідником. У царині охорони здоров'я створив систему невідкладної медичної допомоги у провінціях. 1895 року Конгрес схвалив заходи зі створення ради з медицини, хірургії та фармації, що складалась з усіх лікарів, хірургів і фармацевтів, які були сертифіковані на національному рівні. 1902 року заснував фармацевтичний коледж.

1898 року погіршились відносини з Нікарагуа, що майже призвело до збройного конфлікту. За посередництва США та Гватемали було підписано договір Пачеко-Матуса, відповідно до якого було встановлено кордон між двома країнами. Аналогічне рішення з Колумбією під арбітражем президента Франції Еміля Лубе виявилось менш вдалим, оскільки не задовольнило жодну зі сторін.

Іглесіас спробував внести поправки до Конституції, щоб мати можливість обиратись на третій термін, але зазнав невдачі. Його політичні суперники підтримали кандидатуру генерала Бернардо Сото Альфаро, на противагу їм президент підтримав Ассенсьйона Есківеля, якого й було обрано. Знову балотувався на пост президента 1909 та 1913 років, але успіху не мав.

До самої смерті залишався в політиці, 1917 року входив до складу редакційної комісії, що розробила нову Конституцію країни. 1919 року отримав посаду повноважного посла у Гватемалі. Після перевороту, що привів до влади генерала Федеріко Тіноко Ґранадоса, Іглесіас представляв поваленого президента Альфредо Гонсалеса Флореса в кількох міжнародних місіях. Після падіння диктатури вирішив відійти від політики, відкинувши пропозиції балотуватись на посаду голови держави у 1919 і 1924 роках.