Регулярна держава

Регуля́рна держа́ва (нім. Regulären staat від лат. regularis — впорядкований, влаштований за правилами) — різновид абсолютної монархії кінця XVII — початку XVIIІ сторіччя, для якої характерно прагнення до цілковитого підпорядкування суспільства державному контролю та детальної регламентації не лише громадського, але й приватного життя підданих заради умовної «загальної користі».

Готфрід Лейбніц. Портрет роботи Б. К. Френка. Музей герцога Антона Ульріха, Брауншвейг.

Феофан Прокопович. Посмертний портрет невідомого автора

Ідея «регулярної держави» була теоретично обґрунтована Самуїлом Пуфендорфом і Готфрідом Лейбніцем та творчо розвинута учнями Лейбніца, насамперед Християном Вольфом. Спираючись на принципи раціоналізму, переосмисливши філософські та правові концепції Декарта, Гроція і Гоббса, Ляйбніц закликав до перебудови держави «за законами розуму». За його переконаннями «ідеальна монархія» мала бути схожою на величезний годинник, у якому всі коліщатка рухаються за єдиним задумом. Завданням такої держави мала бути турбота про «загальну користь» — вищу за особисті прагнення окремих людей.

Учні Лейбніца йшли ще далі і стверджували, що заради «загальної користі» уряд має керувати будівництвом не лише громадських будівель, але й приватних осель, встановлювати ціни на товари і розміри заробітної плати, влаштовувати театральні вистави, виховувати дітей та стежити за дотриманням правил поведінки дорослими. Влада монарха в «регулярній державі» мала бути абсолютною, однак водночас він повинен був підпорядковувати свої дії «загальній користі» та уважно прислухатися до мудрих порад своїх помічників — учених[1].

Християн Вольф у 1721 році визнав, що запропонована ним модель є насправді набагато ближчою до сучасного йому Китаю, аніж до тодішньої Європи. Втім, апелювання до досвіду східних країн — і Китаю зокрема — взагалі було поширеним серед філософів доби раціоналізму та Просвітництва.

Табель про ранги 1722 року, що визначав ієрархію чиновництва в Російській імперії

Ідеям німецьких філософів були співзвучні й погляди киянина Феофана Прокоповича.

Втіленням ідей «регулярної держави» зазвичай вважають Швецію Карла XI і Карла XII, Російську імперію доби Петра I та Пруссію часів Фрідріха Вільгельма I. Проте збудовані за рецептами філософів монархії більше були схожі не так на годинники, як на регулярні армії. Не дивно, що в обох державах панував «культ мундиру», з яким не розставалися й самі володарі.

Регулярну державу часто ототожнюють з «освіченою абсолютною монархією», проте освічений абсолютизм насправді не лише виник пізніше, а й, попри позірну схожість, у в багатьох своїх рисах не лише не нагадує регулярну державу, а й може бути їй протиставлений.