Режим заповідний

Режим заповідний — суворий режим охорони природного комплексу природних заповідників, а також заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків, що забороняє будь-яке господарське використання території заповідників, а також будь-яке пряме і безпосереднє втручання в хід природних процесів і явищ[1][2][3].

Заповідний режим є втіленням у життя концепції (ідеї) абсолютної заповідності, розробленої російськими та американськими екологами та екофілософами у ХХ столітті. В 1908 р. професор-зоолог Московського університету, піонер охорони природи Г. О. Кожевніков зробив свою класичну доповідь «Про необхідність створення заповідних ділянок для охорони російської природи» на Всеросійському ювілейному акліматизаційному з'їзді в Москві. На ньому ним вперше була висловлено ідею, що для підтримання природних спонтанних процесів і явищ дикої природи, на великих ділянках вільної природи повинен вводитися режим повної (абсолютної) заповідності, що передбачає заборону на будь-яке господарське або регуляційне вторгнення. Така територія оголошувалася заповідником. Заповідники, по ідеї Г. О. Кожевнікова, створювалися для захисту права дикої природи на існування і проведення моніторингових досліджень[4][5][6][2][3].

Ідея абсолютної заповідності Г. О. Кожевнікова полягала в наступних словах: «Не треба нічого усувати, нічого додавати, нічого покращувати. Треба надати природу самій собі і спостерігати результати»[4].

На відміну від заповідного режиму, що передбачає найсуворіший ступінь охорони природних комплексів, у ряду інших категорій та об'єктів природно-заповідного фонду (заказники, пам'ятки природи, регіональні ландшафтні парки тощо) існує більш слабкий, гнучкий охоронний режим, який дозволяє вести на території об'єкту природно-заповідного фонду ту чи іншу господарську діяльність[1].

Див. також

Примітки

  1. Закон України «Про природно-заповідний фонд України».
  2. Штильмарк Ф. Р. Принципы заповедности (теоретические, правовые и практические аспекты) // Географ. размещение заповедников в РСФСР и организация их деятельности. — М., 1981. — С. 60-76. — (Сб. науч. трудов ЦНИЛ Главохоты РСФСР).
  3. Борейко В., Парникоза Ю. Идея абсолютной заповедности -природоохранная концепция 21 века. — К.: КЭКЦ, 2013. — 4 с.
  4. Кожевников Г. А. О необходимости устройства заповедных участков для охраны русской природы // Тр. Всерос. юбилейн. акклиматизац. съезда 1908 г. — 1909. — Вып. 1.
  5. Кожевников Г. А. О заповедных участках // Тр. ІІ Всерос. съезда охотников в Москве. — М., 1911. — С. 371—378.
  6. Кожевников Г. А. Монастыри и охрана природы // Птицеведение и птицеводство. — 1928. — № 2.

Посилання

  • Режим заповідний // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 152.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.