Релігійна освіта в Україні

Релігійна освіта — це діяльність, здійснювана професійно підготовленими особами (священнослужителями, релігійними педагогами), що покликана передавати віроповчальні доктрини, релігійний досвід, богослужбову практику, а також здійснювати підготовку педагогічних кадрів для системи релігійної освіти.

Під поняття «релігійна освіта» підпадають ті форми освіти всіх рівнів, які організовані органами державної влади чи релігійними організаціями з метою забезпечення права особи навчатися релігії. Зокрема — навчання релігії у школі й поза школою та школи, створені або патроновані релігійними організаціями.

Релігійна освіта на теренах сучасної України

Підстави права на релігійну освіту
Чинне законодавство України про освіту не дає чіткого однозначного тлумачення проблеми. Конституційна норма про відокремлення церкви від держави і школи від церкви є не більш ніж конкретизацією статті 15 Конституції України, якою закріплено ідеологічний плюралізм як одну з фундаментальних засад суспільного життя в Україні. А отже, це означає неможливість існування єдиної державної церкви і її впливу на діяльність країни, що не заперечує правові засади впровадження релігійної освіти будь-якої конфесії на державному рівні.
Освітні процеси відбуваються на основі «Закону про освіту». Незважаючи на загальнопоширене твердження про те, що чинне законодавство не допускає існування релігійних шкіл, у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року можна знайти ряд положень стосовно можливості їх відкриття:
  • громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії (ч. 1 ст. 4). Тим самим «будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії […] тягне за собою відповідальність, встановлену законом» (ч. 2 ст. 4).
  • доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії (ч.1 ст.6). «Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими».
Право на релігійну освіту закріплене міжнародними правовими актами — «Загальною Декларацією прав людини» (1948), «Міжнародним пактом про громадянські та політичні права» (1966), «Першим протоколом до Конвенції про захист прав і основних свобод людини» (1950), Декларацією «Про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань» (1981) тощо, які ратифіковані Україною.

Сучасний стан релігійної освіти в Україні
На початок 2016 року в Україні нараховувалося 12179 шкіл, засновних релігійними організаціями, з них: 8 - загальноосвітніх; 12171 недільні школи (серед яких майже 40% — протестантські, 13% — католицькі, 46% — православні). До системи релігійної освіти України входять також 198 вищих навчальних закладів, в яких навчалося 8195 слухачів денної і 11667 слухачів заочної форми навчання.[1]
Сьогодні спеціальність теології проліцензована в 4 ВНЗ України: Національному університеті «Острозька академія», Приватному вищому навчальному закладі «Карпатський університет імені Августина Волошина», Українському католицькому університеті та Європейському університеті.
  • В Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича здійснюється підготовка богословів на двох освітньо-кваліфікаційних рівнях бакалавра та магістра, але спеціальності не ліцензовані. Відділення богослов'я ЧНУ чітко орієнтоване на задоволення потреб УПЦ КП, і те, що спеціальність не ліцензується, це є принципова позиція, бо, за словами завідувача богословського відділення протоієрея, кандидата богословських наук Миколи Щербаня, втілення МОНівських стандартів може призвести до втрати змісту богословської освіти.
  • В Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві, який є філіалом Папського університету св. Томи Аквінського «Angelicum» (Рим), теологічну освіту надають світським особам. За італійською традицією, саме світським особам дають магістра релігійних наук, магістра ж теології може отримати лише духовна особа. Але слід відзначити, що спеціальність не є ліцензованою.

Державна освітня політика в галузі релігійної освіти
  • Постанова Кабінету Міністрів України № 787 від 27 серпня 2010 року відповідно до Ст. 12 Закону України «Про вищу освіту» затвердила список спеціальностей, за якими має здійснюватися підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. Спеціальність «Богослов'я (теологія)» віднесена до галузі знань «Гуманітарні науки» і має шифр 7.02030103 (для спеціалістів) та 8.02030103 (для магістрів).
  • Уряд розширив можливості напряму «богослов'я». Згідно постанови, здобуття диплому бакалавра за напрямом богослов'я (теологія) дозволяє у подальшому отримати фах за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра з присвоєнням кваліфікації вчителя. Умовою для цього є виконання психолого-педагогічної, методичної та практичної програми підготовки відповідно до галузевого стандарту педагогічної освіти.
  • 24 вересня 2012 року в місті Києві відбулося підсумкове засідання законопроектної групи робочої комісії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з розробки правового механізму щодо визнання дипломів вищих духовних навчальних закладів релігійних організацій, дипломів про наукові ступені та атестатів про звання цих закладів та відповідних наукових установ:
  1. Розглянуто пропозиції та зауваження до проекту постанови Кабінету Міністрів України щодо правового механізму визнання відповідних дипломів та атестатів вищих навчальних закладів і наукових установ релігійних організацій;
  2. Розроблено план дій громадської ради при Міністерстві освіти з ініціювання законодавчих актів, спрямованих на державне визнання дипломів духовних навчальних закладів.
  3. Було обговорено діяльність робочої групи МОН України з розроблення пропозицій щодо складових галузевого стандарту зі спеціальності «Богослов'я (Теологія)» (освітньо-кваліфікаційні рівні «бакалавр» і «магістр») та пропозицій щодо внесення доповнень до Класифікатора професій ДК 003-95 та первинних посад для подальшого працевлаштування випускників за вказаною спеціальністю зазначених освітньо-кваліфікаційних рівнів.
  • Березень 2013 року — на базі Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова прийнято рішення створити аспірантуру та докторантуру зі спеціальності «Богослов'я» .

Досвід країн західної демократії
Частка релігійних шкіл у приватному освітньому секторі досить суттєва: у Франції — 95%, у ФРН — 80%. Такими ж є відповідні показники у Бельгії, Ірландії, Італії та ряді інших країн.
Право на навчання релігії закріплено в конституціях багатьох європейських країн (Італія, Іспанія, Німеччина, Польща та ін.), так само як і право засновувати приватні школи. При цьому свобода навчання релігії підтверджується ст. 2 Першого протоколу Європейської Конвенції з прав людини.
Характер навчання релігії у західноєвропейських школах вирішальною мірою залежить від моделі державно-церковних відносин у тій чи іншій країні. Як правило, принцип нейтральності держави в її ставленні до релігії ніде в Західній Європі не означає байдужості до релігійних цінностей.

Див. також

Примітки
  1. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2016 р.

Джерела
  1. Бабій М. Інкорпорація релігійного компонента в систему державної освіти України: стан, проблеми // Релігійна панорама. — К., 2003. — № 12 (40). — С. 49-53.
  2. Джарвис Д. Религия и религиоведение в государственных средних школах: современные подходы // Религия и право. — 2003. — № 1
  3. Друзенко А. Релігійна освіта в Німеччині та в Україні // Зарубіжна література. — 2001. — Січень. — С. 3.
  4. Єленський В. Релігійне навчання і виховання в законодавствах та освітніх системах західноєвропейських країн // Людина і світ. — 2001. — Грудень. — С. 32-36.
  5. Закович М. Про духовність і освіту // Людина і світ. — 2001. — Вересень. — С. 42-44.
  6. Кальниш Ю. Духовні школи в Україні: загальний огляд // Людина і світ. — 2001. — Квітень. — С. 32-37.
  7. Лагодич М. Місце та роль релігійної освіти у громадянському суспільстві // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. — Чернівці: Золоті литаври, 2004. — Вип. 203–204. — Філософія. — С. 131–135.
  8. Лузан П. Г. Історія педагогіки та освіти в Україні : навчальний посібник / Лузан П. Г., Васюк О. В. — К.:ДАКККіМ, 2010. — С. 246 // https://web.archive.org/web/20140309041941/http://elibrary.nubip.edu.ua/4719/1/O.Vasuk_P.Luzan_Posibnyk_NUBIP.pdf
  9. Рощина Л. Становлення і розвиток вищої богословської освіти УАПЦ (на матеріалах Колегії Патріарха Мстислава) // Історія релігій в Україні. Науковий збірник. Праці ХШ-Ї Міжнародної наукової конференції. Книга 1. — Львів: «Логос», 2003.  — С. 477–481.
  10. Статистичні дані Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім"ї, молоді та спорту // www.ditu.gov.ua/statistics

Посилання
  1. До проблем релігійної освіти у світській державі
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.