Рибниця

Рибниця

У 1628 році поселення Рибниця вперше згадане в документах та позначене на мапі Королівства Польського і Великого князівства Литовського. У 1793 році ця територія в результаті другого поділу Речі Посполитої була приєднана до Російської імперії, а з 1797 року Рибниця увійшла до складу Молокішської  волості, Балтського повіту, Подільської губернії. У 1793 р. в Рибниці налічувалося 74 двори, в 1808р. — 201 двір. 

Починаючи із середини XIX ст. в Рибниці почали будуватися промислові підприємства, а наприкінці століття на річці Дністрі почало розвиватися судноплавство — були обладнані пристані і поромні переправи в Рибниці, Білоч, Сарацен, Попенко, Михайлівці, які сприяли розвитку ярмаркової торгівлі. У 1898 р. був побудований цукрово-спиртовий комбінат. У 1892-1894 роки було побудовано залізничну лінію Слобідка-Новоселиця, яка проходила через Рибницю. Також в ці часи побудувалися приватні підприємства із переробки сільськогосподарських продуктів. Були споруджені парові млини, пекарня, печі з випалювання вапна, цегельний завод. Почала діяли міністерська школа, школа грамоти для дівчаток, побудовано двокласне училище, відкрита лікарня на 5 ліжок і 2 аптеки.

У 1924 році Рибниця стала селищем міського типу і районним центром Молдавської АРСР. Почала діяти електростанція. У 1928-1929-ті рр. відкрито вечірній робітничий факультет від Київського гірничого інституту. Збудовано лікарню на 60 ліжок. У смт почали діяли 5 шкіл, дитячих садків, кінотеатр на 400 місць, кілька бібліотек. У липні 1938 року указом ВУ ЦВК УРСР Рибниці присвоєно статус міста (з виключенням з міської смуги населених пунктів Шмилене, Піколо, Бузьки, радгоспів Ульма та Мала Ульма[2]).[3][4]

У 1934 році на березі Дністра в Рибниці був побудований і пущений в експлуатацію виноробний завод. У 1930 р в Рибниці був побудований маслозавод. З 1951 р підприємство отримало назву «Рибницький завод масла і сухого молока тресту». У 1951 році була проведена реконструкція, побудована котельна і компресорний цех — перший в Молдавії на той час із виробництва сухого молока. З 2003 р Рибницький молочний комбінат змінює форму власності і стає ВАТ «Рибницький молочний комбінат». На сьогодні комбінат не працює.

5 серпня 1941 року Рибниця була окупована румуно-німецькими військами і опинилося під контролем губернаторства Трансністрія. 17 березня 1944 року нацисти розстріляли майже 400 радянських полонених у Рибниці. 30 березня 1944 року частинами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Цвєткова К.М. місто було окуповане знову радянськими військами.

У 1946 році на базі машинобудівного заводу було засновано ЗАТ «Рибницький насосний завод». Підприємством вироблялося високоякісне обладнання для водоканалізаційного та комунального господарства. У 2005 році основний пакет акцій ЗАТ «РНЗ», згідно з умовами договору купівлі-продажу, був переданий СТОВ «Агроексім». Але інвестиційна програма себе не виправдала і підприємство станом на сьогодні фактично не працює.

У 1961 році введено в експлуатацію Рибницький цементний комбінат, який понад півстоліття на ринку виробництва будівельних матеріалів дали змогу звести сотні житлових будинків, підприємств, установ. У 2008 році Рибницький вино-коньячний комбінат «Рашків» увійшов до складу ЗАТ ТВКЗ «KVINT» в якості Рибницького виробництва[1].

• 1926 — 9 371 мешканців

Етнічний склад (1926): 38,1 % євреїв, 33,8 % українців, 16,6 % молдаван, 5,7 % поляків, 4,7 % росіян

• 1971 — 32 400 мешканців
• 2004 — 53 648 тисячі мешканців.

Етнічний склад (2004): 46,4 % українців, 21,9 % росіян, 21,0 % молдаван, 0,9 % поляків

Річкова пристань, харчова (цукроварня, спиртовий і маслоробний заводи), будівельна (заводи: цементний і залізобетонних виробів) а також найбільший і єдиний в регіоні металургійний завод.

Міста-побратими

	Країна	Місто	Герб міста
	Україна	Вінниця
	Росія	Дмитров
	Україна	Гола Пристань

Місто Рибниця є єдиним з великих міст Придністров'я, де кількість українців переважає над іншими національностями. До Другої світової війни більшість у місті мали євреї, але гітлерівські репресії та еміграція в Ізраїль в часи пізнього СРСР значно скоротили єврейське населення Рибниці. Українське населення міста також постраждало під час німецько-румунської окупації — в травні-червні 1943 р. близько 3 000 місцевих українців було примусово виселене під Очаків. Тим не менш, згідно з останнім переписом населення 2004 р., українці в місті мають 46,4 %, проти 21,9 % росіян, і 21 % молдаван.

Так само і Рибницький район є єдиним районом Придністров'я, де переважає українське населення — 45,4 % українців проти 29,8 % молдаван і 17,2 % росіян. Українці складають абсолютну більшість у 27 населених пунктах району (див. Населення Придністровської Молдавської Республіки).

В Рибниці видається газета української громади Придністров'я — «Гомін»[5][6].

• 
  Дитячий садок №6 у 2015 році

В поселенні народилися:

• Добровольський Сергій Павлович (1910—1942) — український композитор.
• Іцхак Іцхакі (1902—1955) — ізраїльський політичний діяч.
• Корнійчук Василь Дем'янович — радянський вчений в області агрохімії і ампелопедології[7].
• Секулер Ілля Лейзерович (1932 —) — раціоналізатор сільгоспвиробництва, науковець, педагог, поет.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.

• Рибницький сайт міста(рос.)
• Сайт Рибницької філії Придністровського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка(рос.)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• карта Рибниці і околиць(рос.)
• фотографії Рибниці(рос.)
• фото Рибниці на Flickr.com(рос.)
• Rybnica(пол.)
• Портал міста(рос.)