Рік Фокс

Починав грати в баскетбол у команді старшої школи Ворсо (Ворсо, Індіана). На університетському рівні грав за команду Північна Кароліна (1987—1991), яку на своєму останньому курсі вивів до «Фіналу чотирьох» турніру NCAA.

1991 року був обраний у першому раунді драфту НБА під загальним 24-м номером командою «Бостон Селтікс». Став першим новачком команди, який зіграв у першому ж матчі сезону в старті з 1979 року, коли Ларрі Берд вийшов в основі Бостона після драфту. Протягом сезону набирав 8 очок за гру, що дозволило йому бути включеним до другої збірної новачків. Починав грати як рольовий гравець, проте до сезону 1995—1996 зайняв місце в основному складі на позиції легкого форварда. У сезоні 1996—1997 демонстрував найкращу свою гру в кар'єрі, набираючи 15,4 очка та 2,2 перехоплення за гру.

Другою і останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «Лос-Анджелес Лейкерс», до складу якої він приєднався 1997 року і за яку відіграв 7 сезонів. У своєму першому сезоні набирав 12 очок за гру. Допоміг команді дійти до фіналу Західної конференції, де вона програла «Юта Джаз». У сезоні 1998—1999 до команди приєднався Глен Райс, після чого Фокс став його резервістом.

Перед сезоном 1999—2000 «Лос-Анджелес» очолив Філ Джексон. «Лейкерс» сходу виграли титул чемпіона НБА, обігравши у фіналі «Індіана Пейсерз». Наступного сезону команду залишив Глен Райс, тому Фокс зіграв 77 матчів сезону в старті, у яких набирав 9,6 очка за гру. Також зіграв зі стартових секунд всі матчі плей-оф та фінальну серію проти «Філадельфія Севенті-Сіксерс», допомігши «Лейкерс» стати чемпіонами вдруге поспіль.

Наступного сезону 2001—2002 знову зіграв усі матчі регулярного сезону та плей-оф у старті та допоміг команді обіграти у фіналі НБА «Нью-Джерсі Нетс», ставши таким чином триразовим чемпіоном НБА.

У сезоні 2002—2003 допоміг команді дійти до півфіналу Західної конференції, де сильнішими, щоправда, виявились «Сан-Антоніо Сперс». У сезоні 2003—2004 через травми пропустив 40 матчів. У плей-оф зіграв лише у 3 матчах з 16 можливих, а «Лейкерс» програли у фіналі НБА «Детройт Пістонс». У міжсезоння був обміняний на Чакі Еткінса до «Бостон Селтікс», проте незабаром оголосив про завершення ігрової кар'єри.

На міжнародному рівні виступав за збірну Канади, взявши участь у Чемпіонаті світу з баскетболу 1990 та 1994.[2]

Навчаючись в Університеті Північної Кароліни, отримав диплом бакалавра радіо, телебачення та кінофільмів.[3] 1994 року зіграв епізодичну роль баскетболіста команди Західного Техасу у фільмі «Азартна гра».[4] 1996 року зіграв Террі Гастінгса у фільмі «Едді».[5] 1998 року була невелика роль Чіка Дігана у фільмі «Його гра» режисера Спайка Лі.[6] Найбільшу роль своєї ранньої акторської кар'єри зіграв у серіалі HBO «В'язниця Оз», який транслювався з 1997 по 2003 рік.

1999 року зіграв детектива Шолфілда у фільмі «Воскресіння».

2005 року з'явився у телесеріалі UPN під назвою «Кевін Гілл». 2006 року зіграв Фабріціо у комедійному фільмі «У Міні це вперше».[7] Того ж року знявся у п'яти серіях «Школи виживання». 2010 року виконав епізодичну роль у телесеріалі «Клуб ляльок».[8] 2011 року з'явився в одному епізоді серіалу «Теорія великого вибуху», зігравши колишнього хлопця Бернадетт. Того ж року зіграв підозрюваного у фільмі «Тіло як доказ»,[9] а 2012 року — Андре Карсона у серіалі «Франклін та Беш».[10]

2015 року зіграв колишнього баскетболіста Келвіна Оуенса у телесеріалі «Я — зомбі», а 2016 року з'явився у телесеріалі «Безсоромні».

18 грудня 2015 року придбав команду League of Legends Gravity Gaming, яку згодом переіменував у Echo Fox.[11] З січня 2016 року команда розширилась для гри в Counter-Strike: Global Offensive, проте у листопаді її було розпущено.[12][13]

• Статистика ігрової кар'єри і профіль гравця на NBA.com