Садиба по вулиці Володимирській, 41/27

Ділянка, на якій стоїть садиба, утворилася під час проєктування та прокладання вулиці Прорізної у 1860-х роках[1]. Першим власником садиби став чиновник Яків Мощинський[2], на замовлення якого на розі Володимирської та новопрокладеної Прорізної у 1867 році звели двоповерховий наріжний будинок, який став першим об'ємом у комплексі майбутньої садиби[1]. Первісно будинок був досить скромно декорований у дусі класицизму і мав на першому поверсі торговельні приміщення із широкими отворами входів із тридільним різьбленим заповненням, а на другому поверсі — широкий наріжний балкон на кронштейнах, що оточував фасад з обох сторін[1][2].

У 1871 році садибу придбав купець 2-ї гільдії Євген Георгійович Бубнов[3]. У 1876 році він розділив територію садиби на частини і продав їх, залишивши собі лише наріжну ділянку із будинком. Між 1876 і 1879 роками садиба ненадовго переходить у власність до губернського секретаря Михайла Кирилова, а 1880 року її новим власником стає київський купець 2-ї гільдії, Пилип Васильович Оскерко[4][1][5]. У 1883 році Оскерко замовляє молодому архітекторові Андрію-Фердінанду Крауссу перебудову садиби, для якого це стало одним із перших замовлень у Києві[6]. Того ж, 1883-го року архітектор Краусс збудував із боку вулиці Прорізної триповерхову прибудову (№ 27), а наступного року спроєктував і виконав надбудову третього поверху в наріжному будинку і об'єднання двох споруд у єдиний об'єм. Внаслідок цієї реконструкції фасади будинку отримали неоренесансне оформлення, основним акцентом якого стали пілястри коринфського ордера на рівні другого-третього поверхів[5]. На першому поверсі розміщувалися крамниці, на другому і третьому поверхах — квартири, що здавалися внайми. У будинку в різні часи розташовувалися підготовче училище Громової, аптека для бідних, їдальня «Ліфляндська», пральня «Енергія»[5]. Пилип Оскерко, який володів садибою до 1899 року, був кравцем і в цьому будинку тримав власне ательє[4].

Сусідня ділянка по вулиці Володимирській, 41 у 1880-х роках належала князю М. Рєпніну. На зламі XIX—XX століття її приєднали до наріжної та у 1900-х роках збудували чотириповерховий прибутковий будинок. На першому поверсі цього будинку були крамниці, аптека (проіснувала до середини 1980-х років), верхні поверхи займали квартири, у підвалі діяли склад аптекарських товарів, пральня, також були житлові приміщення і погреби.

У 1907—1910 роках власником садиби був варшавський виробник роялів і піаніно, купець 2-ї гільдії Людвік-Генріх Кернтопф[5][7]. У 1910—1919 роках садиба належала київському купцеві 1-ї гільдії Хаїму-Шуліму Тевельєвичу Волкову[8], власнику цегелень на околицях Києва[5].

У 2004 році міська влада передала ділянку, на якій стоїть наріжний будинок № 41/27, в оренду на 15 років ТОВ «Златовлад», яке мало провести реконструкцію будинку під офісний центр із магазином, рестораном і підземним паркінгом. За даними журналістських розслідувань, дана компанія належить Андрію Шевченку[9]. У листопаді наступного, 2005 року Київська міська рада дозволила приватизацію ТОВ «Златовлад» цієї та сусідньої ділянки по вулиці Прорізній, 27[10]. У 2015 році фасад наріжного будинку закрили банером, у січні 2016 року на фасадах усіх будинків садиби встановили каркас для банерів і риштування. Станом на серпень 2019 року від садиби лишилися лише фасади[11].

Будинок № 41/27 — наріжний, триповерховий (з подвір'я чотириповерховий), цегля­ний, тинькований, П-подібний у плані, із двома квартирами на поверсі. Чолові фасади декоровані у стилі неоренесансу. Головним акцентом в оформленні є пілястри корінфського ордера, що вертикально членують фасади на рівні другого-третього поверхів. Обидва фасади симетричні, центральні осі підкреслені рядами балконів із фігурними кованими балюстрадами та лучковими фронтонами із ліпниною в тимпанах. Завершуються фасади карнизом на фігурних кронштейнах. Вікна прямокутні, на першому поверсі — без декору, на вищих поверхах обрамовані невеликими пілястрами та прикрашені підвіконними вставками і сандриками з ліпними елементами (на третьому поверсі — з маскаронами у вигляді дівочих голів). Наріжжя будинку підкреслено вузьким глухим еркером, завершеним трикутним фронтоном. Первісно еркер також увінчувався невеликою вежею з банею (втрачена після 1957 року)[5], в глухих нішах еркеру стояли скульптури — статуя дівчини на третьому поверсі та декоративна ваза на другому (втрачені не раніше початку 1930-х років)[1].

Прибутковий будинок у садибі (№ 41 по вулиці Володимирській) — чотириповерховий із підвалом, односекційний, у первісному плануванні мав по одній семикімнатній квартирі на поверх. Фасад декорований у стилі неоренесансу, подібно до наріжного будинку садиби, симетричний, п'ятивіконний, двовісний, бічні осі виділені ризалітами, фланкованими канелюрованими пілястрами композит­ного ордера та увінчаними лучковими фронтонами із ліпними елементами в тимпанах. Вікна прямокутні, на другому поверсі обрамлені ліпними лиштвами у вигляді спіралей, прикрашені ліпним замковим каменем та ліпним пояском із квітковим орнаментом. Вікна третього-четвертого поверхів мають лиштви у вигляді пілястр різної форми та масивні підвіконня (на четвертому поверсі — з підвіконною вставкою з орнаментом-меандром), увінчані сандриками, маскаронами у вигляді дівочих голівок, іншими ліпними деталями декору. На центральній осі — ряд балконів із металевими балюстрадами[1].

• 
  Наріжний будинок № 41/27 у 2011 році
• 
  Садиба у 2011 році. Зліва — наріжний будинок № 41/27, справа — будинок № 41
• 
  Садиба у 2014 році
• 
  Будинок по вулиці Прорізній, 27 (прибудова до садиби) у 2012 році

• Забудова Києва доби класичного капіталізму або як і коли місто стало європейським / за заг. ред. М. Б. Кальницького, Н. М. Кондель-Пермінової. — К. : ВАРТО, 2012. — 560 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2321-21-0.
• Марія Кадомська, Тетяна Скібіцька. Садиба, 1867 — поч. 20 ст. // Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
• Прорізна. Ярославів Вал: культурологічний путівник / В. В. Галайба, В. М. Грузін, М. А. Кадомська, Д. В. Малаков. — К. : Амадей, 2010. — Т. 4. — 304 с. — (Історія однієї вулиці) — 2000 прим. — ISBN 978-966-183-0.

Зовнішні зображення
	Проєкт прибудови по вулиці Прорізній, на кресленні зображений і наріжний будинок № 41/27 у первісному вигляді
	Поштівка 1910 року, справа — будинок № 41/27
	Фото садиби 1932 року. На будинку № 41/27 ще видно наріжну вежечку та скульптури в нішах еркера
	Фото 1946 року. Вежа на наріжжі будинку № 41/27 ще є, а от скульптур у нішах вже нема
	Фото 1957 року
	Садиба у 2019 році

• Прибутковий будинок. вулиця Володимирська 41/27. renovationmap.org. ГО «Мапа реновації». Процитовано 6 червня 2021 року.
• Прибудова до садиби купця П. Оскерка. вулиця Прорізна 27. renovationmap.org. ГО «Мапа реновації». Процитовано 6 червня 2021 року.
• Прибутковий будинок з торгівельними приміщеннями. вулиця Володимирська 41. renovationmap.org. ГО «Мапа реновації». Процитовано 6 червня 2021 року.