Саксаганського, 147/5

Будинок № 147/5 — кам'яниця архітектора Андрія-Фердінанда Краусса. Розташована на розі вулиць Саксаганського і Старовокзальної. За визначенням дослідників, будівля — найзначніша історична пам'ятка поблизу площі Перемоги[1].

Саксаганського, 147/5

50°26′44″ пн. ш. 30°29′40″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип прибутковий будинок
Стиль історизм
Архітектор Краусс Андрій-Фердінанд Кіндратович
 Медіафайли у Вікісховищі

Наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 10/38-11 від 25 червня 2011 року споруду внесено до переліку пам'яток архітектури й містобудування[1]. Будівля перебуває у занедбаному стані.

Історія ділянки

1900 року на ділянці збудували триповерхову наріжну секцію за проєктом київського архітектора Андрія-Фердінанда Краусса. 1903 року з боку вулиці Саксаганського добудували чотириповерхову споруду.

Близько 1922 року більшовики націоналізували будівлю.

1966 року про­вели капітальний ремонт будівлі. Ця дата написана на наріжній вежі, покриття якої оновили під час ремонтних робіт[1].

2017 року на будинку з'явився мурал «Вимирущий кашалот».

  • Старовокзальна вулиця
  • Вулиця Саксаганського

Архітектура

Наріжна частина — триповерхова Г-подібна у плані з льохом споруда. Секція на вулиці Саксаганського чотириповерхова з льохом. Кам'яниця має пласкі пере­криття, двосхилий дах і бляша­не покриття. Парадний вхід розташований в центрі фасаду, ще один вхід — у подвір'ї з боку Старовокзальної вулиці[1].

Фасад вирішений у стилі історизму з елементами неоренесансу. Площина стін розділена розкріповками, які фланковані коринфськими пілястрами і увінчані трикутними фронтонами.

Фасад рясно декорований ліпленими деталями, орнаментом, меандром, плетеницею. Замкові камені архівольтів вікон і тимпани фронтонів прикрашені маскаронами левів і міфологічних істот. Іонічними колонами оздоблений наріжний балкон на третьому поверсі. Саме наріжжя завершує вежа з бляшаною лускою і шатром зі шпилем[1].

  • Декор
  • Декор, меандр, плетениця
  • Маскарон
  • Балкон
  • Маскарон
  • Маскарон лева

Мурал
Мурал «Вимирущий кашалот»
Мурал «Вимирущий кашалот»

У 2017 до Києва приїхали швейцарські вуличні художники Крістіан Ребеккі й Пабло Тоні, які ще 1996 року об'єдналися у творчу команду «Nevercrew». Їхні мурали можна побачити у Ванкувері, Греноблі, Каїрі, Лос-Анджелесі, Люцерні, Манчестері, Маямі, Нью-Делі, Турині та інших містах світу.

Концепція творів «Nevercrew» пов'язана з екологічними та соціальними проблемами, а в більш широкому сенсі — з умовами людського існування і ставленням людства до довкілля[2][3].

Фонд культури Баллі назвав Крістіана Ребеккі й Пабло Тоні «художниками 2012 року»[4][5], а журнал «Graffiti Art Magazine» включив до переліку зі 100 найвпливовіших міських художників року «The Urban Contemporary Art Guide 2015»[6].

У Києві, на будинку № 147/5, Крістіан Ребеккі й Пабло Тоні зобразили величезного кита (за їхньою версією — кашалота) у вигляді пробитої повітряної кульки, яка поступово здувається. Це нагадування про те, що наслідками необачних людських дій можуть стати екологічні катастрофи. Стрит-артери прагнули своїм муралом донести людям, що треба жити не так задля власної вигоди, як заради досягнення загального соціального й екологічного блага[7].

За версією мережевого часопису вуличного мистецтва «I Support Street Art», мурал «Вимирущий кашалот» визнаний найкращим у 2017 році[8].

Примітки
  1. Житловий будинок 1900— 1903 років, 2003, с. 1106.
  2. These Artists Are Taking Environmental Issues to the Streets.
  3. Chaudhuri, Zinnia Ray. ‘It’s pretty, but what is it?’: Delhi gawps at its giant new murals.
  4. Nevercrew |Bally Artists 2012| Bally Cultural Foundation. Bally (англ.).
  5. Bertoldi, Mattia. Mastering Street Art at the Festival. pardo.ch (it-IT).
  6. The urban contemporary art guide 2015. GRAFFITI SAGL. 2015. с. 182, 183. ISBN 979-1-09-167104-0.
  7. Киян вразив мурал, який нагадує про екологічні катастрофи. Депо. 30 жовтня 2017.
  8. Best Street Art 2017 (Special). I Support Street ArtI. 21 січня 2018. Процитовано 06.12.2020.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.