Сакулін Павло Микитович

Сакулін Павло Микитович (1 (13) листопада 1868, с. Воскресенське, Самарська губернія — 7 вересня 1930, поїзд «Москва — Ленінград») — російський і радянський літературознавець.

Сакулін Павло Микитович
Народився	13 (25) вересня 1868 або 1868[1] Самарська губернія, Російська імперія
Помер	7 вересня 1930(1930-09-07)[2] або 1930[1] Ленінград, РСФРР, СРСР[2]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія
Діяльність	науковець, філолог
Alma mater	Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Галузь	літературознавство
Заклад	Пушкінський Дім
Звання	Список академіків АН СРСР
Науковий керівник	Тихонравов Микола Савич
Аспіранти, докторанти	Vera Stepanovna Nechayevad
Членство	Академія наук СРСР
Нагороди

Доктор російської мови і словесності. Почесний член ГАХН (1927). Академік АН СРСР (12.01.1929, член-кореспондент АН СРСР c 01.12.1923), в останні роки життя — директор Пушкінського Дому.

Народився в сім'ї заможного селянина-старообрядця, батько якого був кріпаком саратовського поміщика князя Щербатова. Мати походила з міщан Сизрані.

Навчався в Самарській гімназії (1878—1887); закінчивши її з золотою медаллю, вступив на словесне відділення історико-філологічного факультету Московського університету. У 1890 році за участь у студентських заворушеннях був заарештований, проте закінчив університет в 1891 році з дипломом 1-го ступеня. Став викладати російську мову і словесність в різних середніх навчальних закладах: переважно в реальному училищі І. І. Фідлера, також в Московському училищі ордена Св. Катерини (1897—1901), на Луб'янських торгових курсах Московського товариства розповсюдження комерційної освіти. Нагороджений орденом Станіслава 3-го ступеня (1898).

У 1902 року, після здачі магістерського іспиту, був прийнятий в число приват-доцентів Московського університету, де читав лекції і вів семінари по новій російській літературі. Одночасно викладав на курсах Товариства народних університетів, на Педагогічних курсах Товариства виховательок і вчительок, на Вищих жіночих курсах і в університеті імені Шанявського.

Виступав проти крайнощів самодержавної реакції; його літературно-публіцистична стаття («Як йшло наше життя за останні сто років», 1906), що містила прозорі випади проти політики царизму, була конфіскована поліцією, а сам він в 1907 році був присуджений до сплати штрафу за лекції на літніх учительських курсах і позбавлений права читати публічні лекції. У лютому 1911 року разом з багатьма іншими викладачами покинув Московський університет на знак протесту проти політики міністра освіти Л. А. Кассо.

З 1917 року — ординарний професор Московського університету (після ліквідації філологічного факультету в 1921 році викладав на літературно-мистецькому та етно-лінгвістичному відділеннях факультету суспільних наук), одночасно він знову викладав на Московських вищих жіночих курсах. У 1924 році, залишивши Московський університет (1-й МГУ), зайняв професорську посаду на літературно-лінгвістичному відділенні педагогічного факультету 2-го МГУ. За сумісництвом працював в Науково-дослідному інституті мовознавства та літератури (голова секції літератури), в Народному комісаріаті освіти, а також викладав на драматичних курсах Малого театру.

У 1921 році обраний останнім головою Товариства любителів російської словесності. Очолював радянську делегацію на I конгресі філологів-славістів у Празі (1929). Очолював комітет зі спорудження в Москві пам'ятника О. М. Островському.