Самохідний вагон

Самохідний вагон — спеціальний вид рухомого складу, застосовується переважно на гірничих підприємствах. Самохідні вагони розподіляються: за призначенням — на вугільні, рудні, для допоміжних вантажів і пасажирські; за вантажопідйомністю — на легкі (до 5 т), середні (5…15 т) і важкі (понад 15 т); за способом розвантаження — на вагони з донним конвеєром і з перекидним кузовом; за виконанням ходової частини — на пневмоколісні, гусеничні і колісно-рейкові; за типом приводу — на електричні, пневматичні і дизельні. Середня довжина транспортування ними при швидкості руху 8…10 км/г становить 100…150 м, а максимальна — 200…300 м. Ці засоби випускають чотирьох типорозмірів — вантажопідйомністю 5, 10, 15 і 20 т. Позначаються вони, наприклад, так: 1ВС-5 (перша модель, вагон самохідний вантажопідйомністю 5 т).

Самохідний вагон.

Вибір типорозміру вагонів, використовуваних під час проходки вузьких виробок невеликої довжини, обумовлюється технічними характеристиками комплексу, прийнятого для механізації робіт у підготовчому забої.

Для перевезення устаткування, матеріалів і людей на вугільних шахтах будь-якої категорії по газу чи небезпечних за раптовим викидом застосовують вантажопасажирські самохідні вагони типу ГЛВ (1,5; 3; 8 т). У цьому випадку для забезпечення зчеплення коліс з ґрунтом виробки необхідно, щоб вона була мало обводнена і мала коефіцієнт міцності породи по шкалі М. М. Протодьяконова не нижче 4. Крім того, поперечний уклон дороги не повинен перевищувати 5°, а радіус заокруглення — бути менше 7 м.

Під час доставки до місця призначення крупногабаритних вузлів устаткування (у період монтажно-демонтажних робіт) або контейнерів, піддонів, касет самохідні вагони типу ГЛВ-3 можуть буксувати вантажні платформи.