Свергун Ігор Миколайович
Свергун Ігор Миколайович (нар. 10 лютого 1966, Харків, УРСР, СРСР — пом. 23 червня 2013, Нангапарбат, Пакистан) — відомий український (радянський) альпініст.
Свергун Ігор Миколайович | |
---|---|
Народився |
10 лютого 1966 СРСР : Харків |
Помер |
23 червня 2013 (47 років) Пакистан: Гілгіт-Балтистан (підніжжя гори Нангапарбат) ·Внаслідок теракту |
Громадянство | СРСР → Україна |
Діяльність | спортсмен |
Відомий завдяки | альпініст |
Нагороди | |
Визнання
Майстер спорту з альпінізму (1989), МСМК (1991), інструктор-методист 3-ї категорії.
Державна нагорода СРСР — орден «За особисту мужність» (1990).
Державні нагороди України — орден «За заслуги» III ступеня (1996) та орден «За мужність» III ступеня (1999).
Вершини
Найкращі сходження:
- Лхоцзе — південною стіною до висоти 8200 м (1990);
- траверз Манаслу (з В. Пастухом та О. Макаровим, 1991);
- південна вершина Евересту — 8790 м (1992);
- Дхаулагірі, 8167 м (1994);
- Аннапурна (м-т Бонінгтон) (1996);
- Шиша Пангма (в альпійському стилі) і сходження на Ама-Даблам і Пуморі (1998);
- Чо-Ойю, 8201 м (2004);
- Еверест, 8848 м, південно-східним гребенем (2005, 2006)[1].
Інші сходження:
- Манаслу 1991 р. з Олексієм Макаровим, Віктором Пастухом у першій українській гімалайській експедиції, очолюваній Володимиром Шуміхіним.
- Анапурна 1996 р. з Сергієм Бершовим, Сергієм Ковальовим — з півдня (в експедиції Держкомспорту України, очолюваній Мстиславом Горбенком).
- Гашербрум-II — 2008 р. з Сергієм Бершовим, Олексієм Бічним — за класичним маршрутом (в експедиції, організованій Харківським обласним клубом альпіністів). Перед початком сходження його учасники встановили біля підніжжя гори меморіальну дошку в пам'ять про двох українських альпіністів: Віктора Пастуха з Харкова й кримчанина Геннадія Василенка, загиблих 1996 року під час спроби підкорити Шиша-Пангму.
- Одна з найскладніших рятувальних операцій — транспортування В. Горбача 1999 з висоти 8600 м року під час експедиції «Еверест-99»[1].
Ігор Свергун двічі підкорив Еверест, був на багатьох восьмитисячниках світу. Одне з найбільш значущих сходжень — Південна стіна Лхоцзе, яку Райнхольд Месснер назвав маршрутом XXI століття[2], хоч сам Ігор на вершину й не піднявся.
Це сходження стало моєю візитною карткою. Де б я не зустрічався з альпіністами, коли звучить пароль «Лхоцзе», виникає непідробне захоплення. Сходження було дуже складним. Ми не були готові до всього, з чим зіткнулися. У книгах — усе інакше. Оригінальний текст (рос.) Это восхождение стало моей визитной карточкой. Где бы я ни встречался с альпинистами, когда произносится пароль «Лхоцзе», возникает неподдельное восхищение. Восхождение было очень сложным. Мы не были готовы ко всему, с чем столкнулись. В книгах - все по-другому. |
||
— [2] |
Ставлення Ігоря Свергуна до гір добре ілюструє його фраза: «Для альпініста гори — це єдине місце на землі, де він почуває себе комфортно і свою потрібність на цій планеті…»[3]
До своєї загибелі Ігор Свергун продовжував займатися альпінізмом, вів роботу з молоддю в Харківському альпклубі й був тренером в експедиціях.
Загибель
Загинув разом з Бадаві Кашаєвим, Дмитром Коняєвим та альпіністами з інших країн у ніч проти 23 червня 2013 року внаслідок нападу терористів на табір альпіністів біля підніжжя гори Нангапарбат у Пакистані[4].
Примітки
- Харківський альпклуб
- Наталья КОШЕНКОВА (20-10-2010, 19:23). В книгах - все по-другому. Новости Харькова. Процитовано 21.03.2015.
- Медіапорт[недоступне посилання з травня 2019]
- Згадати поіменно. Названо прізвища українців, загиблих у Пакистані. Архів оригіналу за 16 жовтня 2013. Процитовано 23 червня 2013.