Свято-Володимирський храм (Вільнянськ)

Прихожанами храму у 1902 р. стали 185 чоловіків і 152 жінки. Неподалік церкви знаходилася садиба священика і церковно-парафіяльна школа (на початку XXI ст. у цих будівлях знаходиться вузол зв'язку).

Кількість прихожан швидко зростала і згодом становила вже: чоловіків — 885, жінок — 852.

Станом на 1913 р. у храмі було охрещено 120 дітей і обвінчано 16 сімейних пар. За переказами старожилів під вівтарем знаходилися мощі святих.

У 1920 р. після остаточного встановлення у Софіївці радянської влади храм було закрито, у його приміщенні починає працювати РАГС. Ікони та ін. церковні святині вірні забрали по домівках. Культовий інвентар, що залишився, було вивезено, а розписи забілено.

У 1924 р. нещодавно націоналізований місцевий завод, який тоді ж назвали ім. Т. Г. Шевченка, починає клопотатися про передачу приміщення храму під клуб. Але спершу тут влаштовують зерносховище, потім — стайню. Аж через 4 роки після клопотання заводу його влада задовольнила й у приміщенні храму відкрили клуб.

Під час окупації міста німецьким військами храм було знову відкрито. Віруючі відновили прихований по домівках церковний інвентар.

Після звільнення міста (перейменованого на Червоноармійськ) від німецьких військ 21 вересня 1943 р., храм знову передали під клуб. До початку 1990-х років приміщення храму належало заводу ім. Т. Г. Шевченка. В ньому перебував клуб заводу і кінотеатр, проводилися різноманітні заходи культурного характеру, працювали гуртки, танцювальний клас тощо.

Демократизаційні процеси кінця 1980-х і «оксамитова» українська революція 1990-х позитивно вплинули на відновлення осередків духовності, відновлення церков, храмів. Саме у цей час 19 січня 1990 р. на свято Водохреща у приміщенні храму відбулася перша служба, яка проходила на сцені клубу.

З відновленням Української держави у 1991 році цей процес активізувався — повсюдно по країні почали відновлюватися християнські святині. Процес реставрації був тривалим — проведено значні будівельні роботи, зокрема встановлено 5 куполів та головний хрест, виготовлений працівниками заводу ім. Т. Г. Шевченка.

У 1993 р. силами громадськості міста Вільнянськ, працівників з-ду ім. Т. Г. Шевченка і при допомозі місцевої влади Свято-Володимирський храм (собор) був повністю реставрований і переданий церковній громаді.

При храмі діє церковний хор, є недільна школа для дітей та дорослих.

• Спартак Короткевич. Твердиня православ'я. Вільнянські вісті, 6 серпня 2011, с. 6.
• Матеріали Вільнянського районного краєзнавчого музею
• Вільнянськ (до 170-річчя дня заснування міста). Бібліографічний покажчик. Запоріжжя: Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. Видавництво «АА Тандем». 2010. 108 с.
• До цілющих джерел прозріння // Дніпровські вогні. № 58 (104590 30 ЛИПНЯ 2016. С. 1.)
• Пам'ятки історії та культури Запорізької області. Вип.2 :(Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя, 1999. — 136 с.: іл. — Із змісту: Пам'ятки історії: [в тому числі Свято Володимирський собор в м. Вільнянську]. — С. 37.
• Воловоденко В. Щоб сяяв наш храм усією красою: [про сьогодення собору розповідає його настоятель отець В'ячеслав] // Дніпров. вогні. — 2010.–13 жовт. (№ 80). — С. 2.
• Веретюк Е. Гордости Вольнянска — 100 лет // Индустр. Запорожье (Панорама). — 2002. — 1 авг. — С. 2.
• Багнюк А. …А комуністи влаштовували у храмі конюшню! // Україна молода. — 2002. — 10 серп.
• Костенко О. Церковні дзвони сповіщають про свята // Дніпров. вогні. — 2001. — 28 лип.(№ 56). — С. 3.
• Свято-Владимирскому храму — 100 лет // Летопись православия. — 2002. — № 8. — С.12.
• Відроджений храм // Дніпров. вогні. — 1999. — 5 черв. Бабуро О. Святый Владимире Великий, моли Бога о нас…// Запорожье православное. — 1999. — № 7. — С.10. — (Церковное краеведение).
• Фоменко В. Рішення знову не прийняте: [про передачу приміщення колиш. церкви в Вільнянську вірянам] // Дніпров. вогні. — 1989. — 28 листоп.