Свячена вода (вірш)

Свячена вода — вірш Олесандри Псьол, про який 1847 р. схвально відгукнувся Тарас Шевченко у передмові до «Другого Кобзаря»:[1] [2]

А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде — і щоб не дуже чванилась московская братія своєю Ростопчиною — то от вам «Свяченая вода»; написано панночкою, та ще й хорошою, тілько не скажу якою, бо воно ще молоде, боязливе.
А переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого, як «С[вяченая] в[ода]», — і не турбуйтесь, бо, єй-богу, не найдете.


Я бачила — святу воду
В річку виливали,
Щоб свяченої ногами
Люди не топтали.
А кохання вірне, щире,
Як вода святая,
Бо воно гріхів багато
Із душі змиває.
От тим-то я своїх думок,
Хоч я і убога,
Зроду-звіку не покину
Та людям під ноги.
У господа небесного
Ласки ціле море,
То я в його, як ту воду,
Виллю своє горе.


Варвара Рєпніна і сестри Псьол були одними з тих, хто підтримував і допомагав Шевченкові вижити у найперші найважчі роки солдатської неволі: вони писали йому листи, пересилали книги, підтримувала морально.[3] У Шевченкових листахне раз зустрічається прохання прислати текст поезії Олександри Псьол «Свячена вода».

Спочатку його передав Андрій Лизогуб, але він загубився. «Коли маєте «Свячену воду», то спишіть та пришліть мені, бо та, що ви мені передали, утрачена» — читаємо у листі до А. Лизогуба від 1 лютого 1848 року.[4]:#37

Про це саме він просить 29 лютого і Варвару Рєпніну: — «…пришліть, якщо маєте «Свячену воду»; вона зросить моє в’януче серце».[4]:#38

Весною 1850 р. ім’я Варвари Рєпніної, Олександри Псьол, Андрія Лизогуба та інших, хто листувався з поетом, з’явилося у матеріалах оренбурзького арешту Шевченка, де в переліку матеріалів, знайдених у нього під час обшуку (23 травня), є наступне: «Приписка невідомої жіночої особи Олександри, у листі княжни Репніної, без числа і року. Вірші українські «Свячена вода». Також перероблене з доповненням».[5]:#347 

Тобто, на засланні Шевченко мав рукописи двох поезій Олександри Псьол. Перша – «Свячена вода», а друга — вже нова, інша, яку Павло Зайцев назвав «Молитвою за Шевченка»,[6] покликаною оберігати його в тяжкій неволі.

Молим тебе, Боже правди, Боже благостині,
Не покидай сиротою у степу-пустині
Брата нашого! Як батько, як рідная мати
Озовись до його душі, не дай унивати!
Збери, Боже, наші сльози в темнісіньку хмару
І, як серцю розбитому стане нудно, жарко,
Тоді нехай вони бризнуть як дощик весною…
Зроби чудо – вони стануть святою водою
Живущою, цілющою, всі рани загоїть
Як у купелі викупає і душу напоїть.


Публікації

«Свячена вода» — Стороженко. Н. И. «Свячена вода», стих А. И. Псіолъ. — «Киевская старина», 1894, ІІ, с. 323, 324.[7]

«Молим тебе, Боже правди…» — «Вінок Т. Шевченкові», Одеса, 1912.

Олександра Псьолівна. Писання. Краків,1943.

Олександра Псьол. — Антологія: «Тридцять українських поетес» — К. 1968[8]

Див. також

Примітки
  1. Тарас Шевченко. Випускаю оце в люде… — Передмова до Другого Кобзаря.— ІЛ, ф. 1, № 72.
  2. Тарас Шевченеко. Передмова до «другого Кобзаря». — Зібрання творів у 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 207.
  3. Марія Корнійчук. Жіноча молитва за Шевченка. — Українознавчий альманах. Вип. 6. — Київ, 2011. — С. 29.
  4. Тарас Шевченко. Листи до різних осіб. 1839–1850. — Зібрання творів у 6 т. — К., 2003. — Т. 6.
  5. Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1850 — К., 1982.
  6. Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка — 1955. 
  7. Киевская старина. Год тринадцатый. Том XLIV. Январь-Март 1894 г.
  8. Тридцять українських поетес. Антологія К. 1968



This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.