Світові газові конференції

Світові газові конференції (рос. мировые газовые конференции, англ. World Gas Conferences, нім. Internationale Gas-Konferenzen) – найбільш важливі і представницькі міжнародні збори фахівців – науковців та спеціалістів, які працюють у газовій промисловості. Організатор С.г.к. – Міжнародний газовий союз (МГС) – The International Gas Union (IGU), який засновано у 1931. МГС об’єднує вчених різних країн, які працюють в галузі газової промисловості і які входять до складу громадських газових асоціацій (науково-технічних товариств) і профільних компаній.

МГС (IGU) на 2009 р. представлений 120 членами з 73 країн і регіонів, які забезпечують 95% всього збуту газу світу. Країни, які представлені в IGU, станом на 2010 р. ((C) – член-засновник (Charter Member), (A) – асоціативний член (Associate Member)): 1. Алжир (C), 2. Ангола (C), 3. Аргентина (C), 4. Австралія (C), 5. Австрія (C), 6. Бангладеш (C), 7. Білорусь (C), 8. Бельгія (C, A), 9. Боснія і Герцеговина (C), 10. Бразилія (C, A), 11. Бруней (C), 12. Болгарія (C), 13. Камерун (C), 14. Канада (C), 15. Китай (C, A), 16. Хорватія (C), 17. Чехія (C), 18. Данія (C), 19. Єгипет (C, A), 20. Екваторіальна Гвінея (C), 21. Естонія (C), 22. Фінляндія (C), 23. Франція (C, A), 24. Німеччина (C, A), 25. Греція (C) , 26. Гонконг, Китай (C), 27. Індія (C, A), 28. Індонезія (C), 29. Іран (C), 30. Ірландія (C, A), 31. Ізраїль (C), 32. Італія (C), 33. Японія (C), 34. Казахстан (C), 35. Республіка Корея (C) , 36. Латвія (C), 37. Лівія (C), 38. Литва (C), 39. Македонія (C), 40. Малайзія (C), 41. Монако (C), 42. Нідерланди (C, A), 43. Нігерія (C), 44. Норвегія (C, A), 45. В’єтнам (C), 46. Венесуела (C), 47. Велика Британія (C, A), 48. Об’єднані Арабські Емірати (C, A), 49. Оман (C), 50. Туреччина (C, A), 51. Туніс (C), 52. Тринідад і Тобаго (C), 53. США (C, A), 54. Україна (C), 55. Пакистан (C), 56. Перу (C), 57. Польща (C), 58. Португалія (C, A), 59. Катар (C), 60. Румунія (C), 61. Таїланд (C), 62. Тимор (C), 63. Тайвань, Китай (C), 64. Швейцарія (C, A), 65. Швеція (C), 66. Іспанія (C, A), 67. Росія (C, A), 68. Південна Африканська Республіка (C), 69. Саудівська Аравія (C), 70. Сербія (C), 71. Сінгапур (C), 72. Словаччина (C), 73. Словенія (C).

Керівні органи МГС – Рада, Бюро і технічні комітети. Рада МГС визначає тематику, час і місце проведення чергової С.г.к., розглядає і відбирає доповіді, представлені газовими асоціаціями. Основні завдання С.г.к. – обмін науково-технічною та економічною інформацією, сприяє співпраці для прогресу в газовій промисловості. На М.г.к. представляють доповіді, присвячені видобутку, виробництву, зберіганню та транспорту газу, його розподілу, зрідженню (скрапленню), використанню, а також прогнозам споживання, підвищенню ефективності застосування в різних галузях промисловості, побуту та інш. При проведенні М.г.к. організуються (з 1970 р.) Міжнародні виставки газового обладнання та приладів, а також технічні екскурсії для ознайомлення з науковими установами та промисловими об'єктами країни-організатора конференції та країн-сусідів. Місцем проведення чергової М.г.к. є країна, представник якої обирається президентом МГС. Програма роботи, фінансування та публікація звітів МГС покладаються на оргкомітет країни-організатора конференції. Теми останніх конґресів: 2000 р. - "Газ – енергія XXI ст.", 2003 р. – “Активізація екологічної відповідальності за майбутнє”, 2006 р. – “Сучасна глобальна індустрія газу”, 2009 р. – «Глобальний енергетичний виклик: аналіз та оцінка стратегій для природного газу».

Хронологія конференцій:

Конференція

Рік

Місце проведення

Учасників

1-а

1931

Лондон (Велика Британія)

23

2-а

1934

Цюрих (Швейцарія)

495

3-а

1937

Париж(Франція)

703

4-а

1949

Лондон (Велика Британія)

660

5-а

1952

Брюссель (Бельгія)

666

6-а

1955

Нью-Йорк (США)

217

7-а

1958

Рим (Італія)

850

8-а

1961

Стокгольм (Швейцарія)

940

9-а

1964

Гаага (Нідерланди)

1500

10-а

1967

Гамбург (ФРН)

2000

11-а

1970

Москва (СРСР)

3100

12-а

1973

Ніцца (Франція)

2800

13-а

1976

Лондон (Велика Британія)

2800

14-а

1979

Торонто (Канада)

2300

15-а

1982

Лозанна (Швейцарія)

3000

16-а

1985

Мюнхен (ФРН)

3700

17-а

1988

Вашингтон (США)

3000

18-а

1991

Берлін (ФРН)

4000

19-а

1994

Мілан (Італія)

4000

20-а

1997

Копенгаген (Данія)

3500

21-а

2000

Ніцца (Франція)

6000

22-а

2003

Токіо (Японія)

4500

23-я

2006

Амстердам (Нідерланди)

4000

24-а

2009

Буенос-Айрес (Арґентина)

3554

25-а

2012

Куала-Лумпур, Малайзія.


Син. в рос. та деяких англ. джерелах: світові газові конгреси (World Gas Congress).

Див. також

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.