Селенографія

Селеногра́фія (грец. Σελήνη «місяць» + γραφή «письмо»)  — розділ астрофізики, що вивчає форму Місяця і метричні характеристики його рельєфу. Основним завданням науки є нанесення на карту місячних морів, кратерів, гірських хребтів та інших геологічних утворень.

Місячний ландшафт
Карта висот Місяця, складена за вимірюваннями зонда LRO. Червоне — височини, синє — низовини; ліворуч видимий бік, праворуч зворотний.

Історія

Карта, створена Яном Гевелієм (1647)

Зародження селенографії пов'язується з відкриттям Галілео Галілеєм у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного телескопа — до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою.

Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном Христоф Шейнер.

Спочатку карти через недосконалість оптики були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.

В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.

В 1834–1837 астрономи Вільгельм Бер і Йоганн Генріх фон Медлер створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їхні розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 Йоганну Шмідту вдалось створити детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень Паризька обсерваторія випустила фотоатлас Місяця.

З появою космічних апаратів відбувся прорив у вивченні місячної поверхні. 1959 радянський космічний апарат Луна-3 зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. Апарати американської програми Рейнджер під номерами 7-9 з 1961 по 1965 передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до зіткнення з супутником, апарати Сервеєр після м'якого приземлення на поверхню знімали панорами Місяця.

Для деяких ділянок Місяця біля полюсів досі нема якісних фотознімків.

Селенографічні координати

Селенографічні координати, аналогічно до географічних, називають широтою і довготою.

  • Селенографічна широта (β) — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця до певної точки поверхні, і площиною екватора.
  • Селенографічна довгота (λ) — кут між площиною початкового меридіана і площиною меридіана даної точки. Початковий меридіан визначається за кратером Местінг А, що розташований майже в центрі місячного диску.

Висота

Висоту та глибину ділянок поверхні Місяця відраховують від умовної сфери. В цифрових моделях місячного рельєфу, складених за альтиметричними та стереоскопічними даними зонда Lunar Reconnaissance Orbiter, використана сфера радіусом 1737,4 км[1][2][3]. Вона ж прийнята в деяких попередніх моделях ULCN 2005 (побудованій за результатами «Клементини» та деякими іншими даними) та в моделі, створеній на основі вимірювань апарату «Каґуя»[4]. Для вимірювань «Чан'е-1» був використаний рівень відліку 1738,0 км[4]. Для порівняння: середній радіус Місяця дорівнює 1737,153 ± 0,010 км[2].

Див. також

Примітки

  1. Scholten, F.; Oberst, J.; Matz, K.-D.; Roatsch, T.; Wählisch, M.; Speyerer, E. J.; Robinson, M. S. (2012). GLD100: The near-global lunar 100 m raster DTM from LROC WAC stereo image data. Journal of Geophysical Research 117 (E12): 3. Bibcode:2012JGRE..117.0H17S. doi:10.1029/2011JE003926.
  2. Smith, D. E.; Zuber, M. T.; Neumann, G. A. et al. (2010). Initial observations from the Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA). Geophysical Research Letters 37 (18). Bibcode:2010GeoRL..3718204S. doi:10.1029/2010GL043751. (архів)
  3. LROC WAC DTM GLD100 118m Aug 2013. astrogeology.usgs.gov. 1 серпня 2013. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 30 березня 2015.
  4. Fok, H. S.; Shum, C. K.; Yi, Yuchan et al. (2011). Accuracy assessment of lunar topography models. Earth, Planets and Space 63 (1): 15–23. Bibcode:2011EP&S...63...15F. doi:10.5047/eps.2010.08.005.

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.