Сидерофори

Сидерофо́ри (грец. носій заліза) — хімічні сполуки, що хелатують іони заліза, і які виділяються деякими мікроорганізмами.

При рН близькому до нейтрального (~7) іони Fe³⁺ мають дуже низьку розчинність у воді, тому мікроорганізми не можуть засвоювати залізо безпосередньо з навколишнього середовища. Такі іони утворюються в аеробних умовах (наприклад, в ґрунті) з іонів Fe²⁺. Останні мають високу розчинність і можуть засвоюватися мікроорганізмами. Виділений до середовища сидерофор утворює комплекс з іонами Fe³⁺, який згодом потрапляє всередину клітини мікроорганізму за допомогою механізмів активного транспорту. Багато сидерофорів належать до групи так званих пептидів нерибосомальних. Також велика група сидерофорів є похідними гідроксамової кислоти, яка є дуже сильним хелатором.

Іншими стратегіями збільшення розчинності, а значить, біодоступності іонів Fe³⁺ є збільшення кислотності середовища, використовується, наприклад, коренями рослин, або позаклітинне відновлення іонів Fe³⁺ до більш розчинних іонів Fe²⁺.

Приклади сидерофорів, що синтезуються мікроорганізмами:

• хінолобактин - Pseudomonas fluorescens,
• феррихром — Ustilago sphaerogena,
• ентеробактин — Escherichia coli,
• бациллобактин — Bacillus subtilis,
• ферриоксамін В — Streptomyces pilosus,
• фузаринін С — Fusarium roseum,
• вібріобактин — Vibrio cholerae,
• азотобактин — Azotobacter vinelandii,
• псевдобактин — Pseudomonas B 10,
• еритробактин — Saccharopolyspora erythraea,
• нокардамін — Pseudomonas stutzeri,
• піовердин — Pseudomonas aeruginosa,
• піохелін — Pseudomonas aeruginosa і Burkholderia cepacia,
• псевдомонін — Pseudomonas fluorescens

та інші.