Скаут (сімейство ракет-носіїв)

Програма народилася до того, як був запущений перший супутник Землі і до того, як почало роботу НАСА. Проект легкого твердопаливного носія з'явився в липні 1957 року. США була необхідна відносно дешева, ракета, що швидко виготовляється, для виконання дослідницьких завдань, випробувань при поверненні з космічного простору в атмосферу та виведення легких супутників — до 68 кг. Програма отримала найменування SCOUT («Скаут»), що переводиться як «розвідник» і мала розшифровку Solid Controlled Orbital Utility Test.

Розробка була доручена Аеронавтичній лабораторії імені Ленглі Національного консультативного комітету з аеронавтики, що стала після перетворення НАКА в НАСА Дослідницьким центром імені Ленглі. Концепція ракети була готова в 1958 році. У березні 1959 НАСА і ВПС опублікували повідомлення про спільну розробку легкого носія, а компанія «Ченс Во Еіркрафт» (Chance Vought Aircraft) отримала контракт на виготовлення «Скаутів».[1]

Схема РН «Скаут»

«Скаут» збирався, стикувався з корисним навантаженням і випробовувався в горизонтальному положенні. Двигун першого ступеня «Алголь» був запозичений з ракети «Поляріс» ВМС США, другий — «Кастор» — розроблений на основі армійської ракети «Сержант» класу «земля-земля», третя і четверта ступені з двигунами «Антарес» і «Альтаїр» взяті з першої американської РН «Авангард».

Існувало кілька послідовно створюваних модифікацій ракети — X-1, X-2, X-3, X-4, A, B, D, G. Крім того, ВВС США використовували модифікації "Blue Scout"I, II, «Junior» переважно для суборбітальних запусків як зондувальні висотні ракети (крім невдалого орбітального проекту Меркурій Скаут).

Перший пуск супутника на РН «Скаут X-1» — ШСЗ «Explorer-9», космодром Воллопс, 16 лютого 1961

Пуск РН «Скаут X-4» з космодрому Ванденберг з супутником «Explorer-19», 19 грудня 1963

РН проекту ВВС США Mercury-Scout

Зондувальна ракета Blue Scout Junior

Запуски здійснювалися зі стартових комплексів, розташованих на Західному випробувальному полігоні (авіабаза Ванденберг, штат Каліфорнія), полігоні острова Воллопс (США) і італійському морському космодромі Сан-Марко (біля берегів Кенії з 1967).[2] При цьому з італійського космодрому запускався тільки цей тип ракет-носіїв (1967—1984 рр.).

Перше льотне випробування «Скаута» на полігоні Воллопс відбулося 18 квітня 1960. Ракета мала тільки першу і третю бойові ступені, замість другої та четвертої стояли макети. Цей запуск скінчився вибухом після відключення першого ступеня. 1 липня «Скаут Х-1» виконав перший випробувальний політ по балістичній траєкторії з корисним навантаженням масою 88 кг, але і при ньому четверта ступінь не відокремилася і не запустилася.

Перший успішний суборбітальний запуск ракети відбувся 2 вересня 1960 р., а 16 лютого 1961 ракета вперше вивела на орбіту супутник.

РH «Скаут X-3» з британським супутником Ariel-2 в 1964 р.

РH «Скаут X-4» з першим італійським супутником Сан-Марко-1 на стартовому майданчику італійського морського космодрому Сан-Марко

Запуски ракети-носія «Скаут» різної модифікації в період з 1960—1964 рік[3]:

• 16 лютого 1961 при пуску ST-4 запущений з острова Воллопс «Скаут X-1» вивів на орбіту 44-кілограмовий ШСЗ «Експлорер-9», він же S-56, він же ADE — перший супутник Землі, запущений твердопаливною ракетою;
• Ракета вивела перший італійський супутник Сан-Марко-1 (з звичайного космодрому), перший в світі супутник запущений з морської платформи (італійського морського космодрому) і ще 3 італійських супутника за тією ж програмою.
• Ракета вивела перший в світі супутник для радіастрономіі (Ariel-2), перший виготовлений у Великій Британії супутник (Ariel-3)​​, а також ще 3 британських супутника за тією ж програмою.
• Рівень надійності ракети вдалося з часом довести до 98,3 %. Остання аварія РН мала місце 5 грудня 1975 при пуску із Західного випробувального полігону;
• Запущений 9 травня 1994 «Скаут» був останнім одноразовим носієм, що належали НАСА. Відтепер агентство замовляє усі послуги із запусків у приватних підрядників.