Солонці (ґрунти)

Солонці  — це галоморфні ґрунти із чітко вираженою текстурною диференціацією профілю. Належать до класу лужних[1]. Це інтразональні ґрунти, приурочені до субаридних та аридних (але не пустельних) областей різних термічних поясів. Найбільш широко вони поширені в суббореальному, потім тропічному та субтропічному поясах[2].

Солонці (ґрунти)

Солонці — це ґрунти, що мають таку сукупність ознак[2]:

  1. Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом;
  2. Стовпчаста, призматична, грубогрудкувата або грубогоріхувата структура ілювіального горизонту при його високій щільності та здатності до набухання;
  3. Наявність в ілювіальному горизонті обмінного Na+ в кількості понад 15% від суми обмінних катіонів (або обмінного Mg2+ в кількості понад 40% від суми обмінних катіонів при меншому, ніж 15%, вмісті обмінного Na+);
  4. Лужна реакція ілювіального і нижчих горизонтів;
  5. Наявність солей у нижній частині профілю під ілювіальним горизонтом.

Класифікація солонців

Солонці — одними дослідниками розглядаються як єдиний тип ґрунтів, іншими — як група типів.

Згідно з прийнятою в СРСР систематикою 1977 року солонці діляться за характером водного режиму на 3 типи[3]:

  1. Автоморфні.
  2. Напівгідроморфні.
  3. Гідроморфні.

Підтипи солонців виділяються у залежності від розташування їх в тій чи іншій біокліматичній зоні.

Використання солонців

В Україні солонці разом з іншими галоморфними ґрунтами поширені на площі близько 4 млн га, в основному в Середньому Придніпров'ї та південному степу[4]. Перші у світі досліди з меліорації солонців були закладені в Україні К. К. Гедройцем на Носівській дослідній станції (Чернігівська область), а досліди в Середньому Придніпров'ї, що започатковані О. М. Можейком, О. М. Грінченком і Г. М. Самбуром залишаються фактично найтривалішими[4].

Лужна реакція ґрунтового розчину і несприятливі водно-фізичні властивості не дозволяють використовувати солонці у землеробстві без меліорації. Основний прийом меліорації — зміна складу обмінних катіонів при одночасному поліпшенні фізичних властивостей. Обмінний натрій замінюєтьсяна обмінний кальцієм при гіпсуванні солонців[2].

Примітки
  1. Ковда В. А. Основы учения о почвах. Общая теория почвообразовательного процесса. Книга вторая. — М.: Наука, 1973.— 469 с.
  2. Почвоведение. Учеб. для н-тов. В 2 ч. / Под ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 2. Типы почв, их география и использование / Богатырев Л. Г., Васильевская В. Д., Владыченский А. С. и др. — М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.
  3. Классификация и диагностика почв СССР — М.: Колос, 1977. —225 с.
  4. Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.