Соціальне регулювання

Право — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

Звичай — основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього. За своєю природою звичай консервативний і закріплює лише те, що склалося у результаті тривалої суспільної практики, відбиваючи як загальні моральні, духовні цінності народу, так і значною мірою забобони, расову і релігійну нетолерантність, вимоги, нав'язані правлячими верствами. Звичай не містить можливості вибору варіанту поведінки, вимоги його безальтернативні та безапеляційні.

На сучасному етапі розвитку суспільства слід відмітити звичаї які збереглися лише у видів пережитків минулого і не можуть бути втіленими у життя ( кровна помста, примусовий шлюб). Деякі із них прямо суперечать законодавству або є негуманними та антисоціальними . Тому вони витісняються із повсякденного життя за допомогою юридичних норм.

Спільні ознаки:

• Загальний характер;
• Мета - забезепечення порядку у суспільстві;
• Інші ознаки, які характерні усім соціальним нормам.

Відміннінності можна визначити за такими критеріями:

• Походження. Звичаї формуються поступово в результаті багаторазового повторення певних дій в повсякденному житті. Норма права твориться в результаті взаємодії суб'єктів у відносинах;
• Форма вираження. Звичаї появляються у поведінці суб'єктів. Норма права закріплюється у юридичних джерелах (нормативний акт);
• За часом набрання чинності. Звичаї утворюються роками, процес їх влиття у буденне життя людей може зайняти десятки та сотні років. Норми права набувають чинності лише у встановлені строки.
• За способом забезпечення. Звичаї реалізуються у життя за допомогою звички (звикання, стереотипи, традії). Норма ж права має обов'язковий характер і забезпечується механізмом примусу зі сторони держави.

Потрібно також відрізняти поняття традиції від звичаю. Традиція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон. Традиція є поняттям більш широким, включаючи у себе обряди та ритуали, які в свою чергу поклиувні регулювати відносини у сімейному житті, релігійному та інших відносинах.

Релігія (від лат. religio — зв'язок) — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

Релігійні норми відіграють важливу роль у житті людини. Вони регулюють оведінку віруючої людини через страх чи повагу до божества. Регулюють ставлення віруючих між собою, віруючого та Бога, віруючих з різними віруваннями. В союі поєднує риси корпоративних і моральних норм. Надзвичайна різноманітність релігій означає, що на різній території, залежно від релігії населення, норми даного суспільства будуть змінюватись. Серед найвідоміших - християнство, іслам, буддизм, юдаїзм. У таких священних книгах як Біблія, Коран та ТАлмуд наявні основні норми для стабілізації суспільного життя (не вкради, не вбий і тд).

Спільні риси:

• Загальний характер;
• Мета - забезепечення порядку у суспільстві;
• Інші ознаки, які характерні усім соціальним нормам.

Відмінності між нормами права та релігійними нормами:

• База. Релігійні норми базуються на аторитеті бога, повністю покладаються на божественну справедливість та істинність. Правові норми ж базуються на їх легітимності. Захищаються, встановлюються та відміняються державою.
• Джерело виникнення. Процес утворення релігійних норм займає цілі століття (утворення релігійних культів, організацій, створення усних та письмових джерел божественного права). Право встановлюється за спеціальною процедурою, яка чітко встановлена законом. Набуває форми в письмовому варіанті (нормативні акти і тд).
• Кому адресовані. Релігійні норми можуть регулювати відносини лише між віруючими своєї релігії (напр., християнські релігійні норми не поширюються на буддистів).Право - загальнообов'язкове, адресоване всьому суспільству.
• Виконання. Виконання релігійних приписів забезпечується засобами релігійного впливу - совість, мораль, кара Божа, певні обмеження, санкції зі сторони церкви (анафема). Право має чітко окреслену юридичну відповідальність (штраф, догана, позбавлення волі і тд.).

Мораль — система формальних, у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда.

Спільні риси :

• Це різновиди соціальних норм;
• Спільна мета - упорядкування суспільних відносин;
• функціональне призначення - формування правил поведінки суб'єктів суспільства;
• Правила поведінки загального характеру;
• Певними методами створюються, гарантуються та закріплюються.

Відмінності:

• Походження. Держава встановлює та санкціонує норми права. Мораль же формується у свідомості людей поступово. Основа - уявлення про добро і зло, що є добре, а що погано тощо;
• Форма зовнішнього виразу. Норми права закріплюються у НПА (укази, закони тощо). Мораль не має письмової зафіксованості, зберігається у формі суспільної думки;
• Сфера дії. Норма права регулює найважливіші суспільні відносини. А норми моралі в свою чергу ругулюють фактично всі суспільні відносини;
• Ступінь деталізації. Норма права - деталізована, чітка, структурована, чітко визначена, має інформацію про бажану та небажану поведінку суб'єкта. Норми моралі не містять точних правил, мають абстрактний і нечіткий характер;
• Спосіб забезпечення. Норми права охороняються, встановлюються примусовою силою держави. Норми моралі забезпечуються лише внутрішніми переконаннями суб'єкта (сором, совість тощо).