Спогади. Вдови

«Спогади. Вдови» (рос. Воспоминания. Вдовы) — картина радянського художника Віктора Попкова. Була написана у 1966 році[1], належить до циклу картин «Мезенські вдови», створеного художником у 1960-х роках.

Спогади. Вдови
Воспоминания. Вдовы

Автор Віктор Юхимович Попков
Час створення 1966 рік
Розміри 160 × 324 см
Матеріал полотно
Техніка олія
Місцезнаходження Державна Третьяковська галерея (Москва)

Історія

До створення циклу «Мезенські вдови» художника спонукали враження від безлюдності сіл на півночі Росії, куди він часто виїжджав влітку[1]. До цього циклу належить картина «Спогади. Вдови». У селі на річці Мезень одного разу художник зупинився в будинку самотньої старої жінки, де спостерігав сцену, зображену на картині. До господині прийшли подруги і стали згадувати свої молоді роки. Віктор Попков писав:

«<…> отямившись, ясно побачив всю сцену, котра зрушила і час, і простір, і їх життя, і моє життя, і життя загиблих дорогих людей <…> Боже мій! Адже у всій хаті тільки вони, скривджені війною в саму молодість — тепер уже старі вдови. І тільки я, випадкова людина, один свідок їх баб'ячої, проклятої, самотньою долі. Все їх життя, вся молодість пропливала зараз у мене перед очима. Залишилися тільки спогади.»[2]

Художник одразу зробив лінійний ескіз до майбутньої картини, а пізніше також зробив малюнок господині дому, яка стала центральним персонажем картини. Жінки, зображені на картині, судячи з їх віку — це не тільки вдови німецько-радянської війни, а й громадянської війни у Росії та Першої світової. Мистецтвознавець Ольга Яблонська говорить щодо полотен циклу:

«<…> це не про село. І навіть не про місто і село. Це про час і про війну. Про, щонайменше, три покоління російських вдів, чиїх наречених і чоловіків пожерли три війни: напівзабута Імперіалістична, Громадянська, що не розбирала своїх і чужих, Велика Вітчизняна, що досі не злічила своїх жертв. Зображені на цих полотнах старі — це не конкретні вдови Вітчизняної: ті в шістдесяті були зовсім не так вже й старі. Це жінки різного віку і різних поколінь, кожну з яких ще в юності перетворила на стару та чи інша війна — позачасові символи невідбутного жіночого горя.»

Опис

Рясне використання відтінків червоного в контрасті з сірим надає полотну внутрішнього драматизму. За словами художника, в побудові фігур він запозичив форму квітки[3]:

«Композиційна побудова картини була ясною одразу. За основу я взяв схему побудови квітки півонії або щось на зразок цього, де низ плавний, спокійний (у мене низ суконь), а пелюстки гострі вгорі і відокремлені одна від одної (у мене верх фігур). Вся градація червоних суконь розігрується на чорно-безбарвному тлі».[2]

Всі вдови одягнені в червоне, але колірний акцент зроблений на центральній фігурі. Ця висока і худорлява жінка стоїть, безнадійно опустивши руки і схиливши голову, обличчя звернене до глядачів. Вона немов запитує: навіщо було це життя?[1]

Для інших вдів використані різні відтінки червоного кольору — прийом допомагає передати різність думок і характерів, різність історій вдів.

Примітки

  1. Попков Виктор Ефимович. Воспоминания. Вдовы — Государственная Третьяковская галерея. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 6 серпня 2014.
  2. Манин В. Виктор Попков. — М.: Советский художник, 1989 (рос.)
  3. Российский образовательный портал. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 7 серпня 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.