Спільний рід

Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох[1]. Рід особи, названої іменником спільного роду, визначають за змістом речення або за родом пов'язаного з цим іменником прикметника чи займенника[2].

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру вони позначають. Рід таких іменників визначається синтаксично, за допомогою:

• аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів — «Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями» (Григорій Тютюнник);
• відповідного контексту — «Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою» (Кость Гордієнко)[2].

До іменників спільного роду відносять:

• іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
• назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
• назв чоловічого або жіночого роду, утворені за допомогою інших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].

Деякими іменниками чоловічого роду, що позначають осіб за родом занять, можуть називати й осіб жіночої статі: адвокат, депутат, директор[3]. Попередній варіант Українського правопису 2019 року описував спосіб утворення від них фемінітивів, як-от: адвокатка, депутатка, директорка[4]. Проте фінальна версія уточнює, що це стосується вже усталених у мові десятиліттями, а то й століттями фемінітивів і не повинне слугувати для утворення нових, оскільки «Уживання новітніх фемінітивів саме зараз проходить соціальну апробацію»[5]. Так, від деяких слів вже досить давно творяться назви осіб жіночого роду (фемінітиви): вчитель — вчителька, дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка[3].

Залежно від змісту спільного значення роду набувають прізвища на -ко, -чук: Москаленко, Шевченко, Демчук. Характерним для даних прізвищ є те, що вони відмінюються за відмінками, коли набувають значення чоловічого роду і є незмінюваними у тих випадках, коли мають значення жіночого роду[1].

Подвійний рід (чоловічий — середній, жіночий — середній) спостерігається в частини іменників, утворених за допомогою суфіксів -ищ, -ище на означення згрубілості: бабище, дівчище, свекрушище, ручище[2].