Сталевий пакт

У преамбулі до пакту було зазначено, що обидві сторони нібито об'єднало прагнення до співробітництва «у сфері забезпечення миру в Європі» і вони й надалі повні рішучості спільно «виступати за збереження свого життєвого простору й підтримка миру», боротися за «збереження основ європейської культури».

В 1-й статті обидві сторони зобов'язалися «погоджувати свої позиції із всіх питань, що стосується їхніх спільних інтересів або загального положення в Європі».

В 2-й статті сторони заявили про свою готовність «робити повну політичну й дипломатичну підтримку» один одному, «якщо безпека або інші життєві інтереси однієї з сторін зазнають зовнішньої загрози».

В 3-й статті зазначалося, що якщо одна зі сторін «буде в стані війни з одним або декількома державами, то інша сторона негайно виступить як союзник і надасть підтримку всіма своїми збройними силами на суші, на морі й у повітрі».

4-я стаття вказувала, що «уряди обох сторін будуть і далі поглиблювати своє військове й військово-економічне співробітництво» та «будуть проводити поточні консультації й з інших питань, необхідних для практичного здійснення положень цього пакту». Для полегшення цих завдань передбачалося створення німецьких й італійських постійних комісій, які повинні були перебувати в підпорядкуванні міністрів закордонних справ двох країн.

В 5-й статті Німеччина й Італія взяли на себе зобов'язання «у випадку спільного ведення війни заключати перемир'я або мир тільки при досягненні повної згоди обох сторін у цьому питанні».

В 6-й статті сторони заявляли про свою готовність розвивати й підтримувати дружні відносини з тими країнами, з якими їх зв'язує спільність інтересів.

В останній, 7-й статті обумовлювалося, що пакт набуває чинності одночасно з його підписанням і дійсний протягом 10 років.