Стариков Пилип Никанорович

Стариков Пилип Никанорович (14 листопада 1896, с. Ново-Толмацька, Вятська губернія, Російська імперія — 2 листопада 1980, Москва, СРСР) — радянський генерал-лейтенант (1942), один з керівників оборони Ленінграда під час Другої світової війни.

Пилип Никанорович Стариков
Филипп Никанорович Стариков
Народження 2 (14) листопада 1896
Ново-Толмацькаd, Уржумський повітd, Вятська губернія, Російська імперія
Смерть 2 жовтня 1980(1980-10-02)[1] (83 роки)
Москва, СРСР
Приналежність Червона армія
Вид збройних сил Сухопутні війська
Освіта «Постріл»
Роки служби 1918-1955
Партія КПРС
Звання  Генерал-лейтенант
Командування 8-ма армія (СРСР)
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
 Стариков Пилип Никанорович у Вікісховищі

Біографія

Народився в селянській родині. Учасник Першої світової війни. У 1918 році вступив на службу до Червоної армії, учасник Громадянської війни в Росії. Після війни служив у Центральній Азії командиром загону, воював з басмачами. У 1928 році закінчив курси «Постріл». Пізніше командував стрілецьким полком і стрілецькою дивізією.

Друга світова війна

Брав участь у радянсько-фінській війні на посаді командира 19-го стрілецького корпусу. За бої з фінами був нагороджений орденом Червоної Зірки. Із липня 1940 року служив в інспекції піхоти РСЧА.

З початком німецько-радянської війни був направлений на Північний (з 23 серпня 1941 року — Ленінградський) фронт. Командував Східною ділянкою Лузької оперативної групи, потім був заступником командувача 23-ї армії, заступником командувача 8-ї армії.

22 квітня 1942 року призначений командувачем 8-ї армії[2]. На цій посаді перебував до кінця війни. Воював на Волховському, 3-му Прибалтійському та Ленінградському фронтах. Відзначився під час Моонзундської десантної операції 1944 року[2].

Після війни

Після завершення бойових дій у 1945 році був призначений заступником командувача Московського військового округу. Потім викладав у Військовій академії Генерального штабу, у 1949—1951 і у 1953—1954 роках був заступником голови ЦК ДТСААФ СРСР. У 1951—1953 роках був працівником Ради міністрів СРСР. У 1954—1955 роках був начальником військової кафедри Московського інституту зовнішньої торгівлі. Із 1955 року — у запасі. Помер в Москві, там і похований.

Військові звання

Нагороди

Був нагороджений орденом Леніна (1945 — за вислугу років), трьома орденами Червоного Прапора (1938 — до 20-річчя РСЧА; 1944 — за вислугу років; 1949 — за вислугу років), орденом Суворова 1-го ступеня (1943), орденом Кутузова 1-го ступеня (1944), орденом Червоної Зірки (1940), медалями «XX років РСЧА» (1938), «За оборону Ленінграда» (1942), «За перемогу над Німеччиною» (1945) та ювілейними медалями.

Примітки
  1. TracesOfWar
  2. Стариков Филипп Никанорович : Министерство обороны Российской Федерации. encyclopedia.mil.ru. Процитовано 1 жовтня 2021.

Джерела
  • Коллектив авторов. Великая Отечественная. Командармы. Военный биографический словарь / Под общей ред. М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2005. — С. 159—160. — ISBN 5-86090-113-5.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.