Суфет

Суфет, шофет (фінік. , івр. תּוֹרָה‎) — термін, яким у семітських народів позначали осіб, наділених вищою владою від імені народу (союзу племен, міської громади), — на відміну від царів, які отримували владу у спадок (для найменування царів використовували слово «мілк» (фінік. , івр. מלך‎)).

Зокрема, євреї називали «шофетами» ватажків стародавнього Ізраїлю доби, що передувала встановленню царської влади (часто це слово не зовсім точно перекладається як «суддя», звідки походить, зокрема і традиційна назва біблійної Книги Суддів, хоча насправді йдеться швидше про військових ватажків).

В фінікійських містах «суфетами» називали вищих магістратів, що обиралися за відсутності царя. Саме так відбувалося, зокрема в Біблі, Тірі, а за еліністичної доби — у Сідоні.

У Карфагені, де царська влада була ліквідована ще у 814 р. до н. е., суфетів почали обирати з 538 р. до н. е. — після придушення заколоту Малха. при цьому суфетів обирали двох — щоби уникнути нових спроб встановлення тиранії. Згодом це нововведення запозичили й інші міські громади Західного Середземномор'я, і не лише фінікійські. Так, обрання у Римі спочатку двох преторів, а потім двох консулів, теж можна пояснити наслідуванням карфагенського зразка.

Посаду суфета у Карфагені в 196 р. до н. е. недовго обіймав відомий полководець Ганнібал. Втім, він встиг здійснити ряд важливих реформ з обмеження впливу олігархічної верхівки на управління державою та боротьби з корупцією.