Текст

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи думки і почуття, людина ставить конкретну мету — щось повідомити, про щось переконати тощо. Існує багато визначень тексту. Наведемо окремі з них.

«Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність»[2] (І. Р. Гальперін)(рос.).

«Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність»^{[джерело?]} (В. В. Одинцов).

Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):

• цілісність;
• зв'язність;
• структурна організованість;
• завершеність.

Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (А. П. Загнітко).

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

• функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) і
• структурна типологія (внутрішня організація текстів) (М. Р. Львов)^{[джерело?]}.

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).

Текст, особливо художній, на думку А. П. Загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.

Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії — категорію членованості і категорію зв'язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.

Формальну зв'язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв'язність — когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю (І. Р. Гальперін) .

Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (А. П. Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час — теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).

Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія — модальність тексту — є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент — не існує. «Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору — теми і проблеми твору» (А. П. Загнітко).

Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм:

1. жанрова (жанр визначає структурні особливості твору);
2. функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням);
3. індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).

Інформативність тексту — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

• Змістові, логічні і психологічні зв'язки:

1. єдність місця, часу, дійових осіб;
2. зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

• Літературні, риторичні засоби зв'язку:

1. прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо);
2. дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв'ю і под.);
3. побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

• Лексичні засоби зв'язку:

1. вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів;
2. асоціативний вибір слів;
3. займенникові заміни іменників;
4. вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики;
5. вживання фразеологізмів;
6. слова-узагальнення.

• Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис:

1. сполучники, їх повтор;
2. співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники;
3. питальні речення і відповіді на них;
4. побудова тексту з однорідними членами речення;
5. ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень;
6. вставні одиниці тощо.

• Стилістичні зв'язки:

1. весь текст витримано в одному стилі;
2. відбувається доцільна зміна стилів.

• Інтонаційні засоби (усне мовлення):

1. інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи;
2. емоційні інтонації, тембр голосу;
3. логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо (див.: паралінгвістика).

• Медіатекст
• Аутентичний текст
• Мегатекст
• Стереотекст
• Структура тексту
• Паралельний текст
• Прецедентний текст
• Типологія текстів
• Лінгвістика тексту
• Текстологія
• Lorem ipsum

• С. Кримський. Текст // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 631. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Васильев С. А. Синтез смысла при создании и понимании текста. — К.: Наук. думка, 1988. — 240 с.
• Лосева Л.М. Порядок слов как средство организации текста монологической речи: Учебное пособие для студентов университетов. – Одесса, 1969. – 131 с.
• Мельничайко В. Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. — К. : Рад. шк., 1986. — 168 с.
• Радзієвська Т. В. Нариси з концептуального аналізу та лінгвістики тексту: Текст — соціум — культура — мовна особистість. — К.: Інформ.-аналіт. агентство, 2010. — 488 с.
• Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — 2-е вид., стер. — К., 1998. — 191 с.
• Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. Нариси про текст: Теорет. питання комунікації і тексту. — К.: Ред.-вид. центр «Київ. ун-т», 1998. — 334 с.
• Селігей П. О. Народжується текст… (З досвіду відомих авторів) // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47–66.
• Феллер М. Д. Структура произведения: Как она действует. Как ее строят. Как оценивают и помогают улучшить. Автору и редактору. — М.: Книга, 1981. — 272 с.
• Літературознавчий словник - довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - Київ: ВЦ "Академія", 2006.-752 с. ISBN 966-580-204-6

• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n465/mode/2up Текст] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 465-467.
• Текст // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 559. — 634 с.
• Приходько Я. Текст // Історіографічний словник: Навчальний посібник для студентів історичних факультетів університетів / С. І. Посохов, С. М. Куделю, Ю. Л. Зайцева та ін.; За ред. С. І. Посохова. — X.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. — С. 267—272.