Теламон

Теламон (грец. Τελαμώνας) — персонаж давньогрецької міфології, син Еака й Ендеїди, брат Пелея, чоловік Главки, потім Перібеї та Гесіони, батько Аякса Теламоніда, Тевкра і Трамбела. Був соратником Геракла і міфічним предком афінського державного діяча і полководця Мільтіада. Теламо́н — також епітет Атланта, який підтримує небесне склепіння.

Теламон
Народився
Егіна
Членство Аргонавти
Посада mythical king of Salamisd
Батько Еак або Actaeusd
Мати Endeïsd або Glauced
Брати, сестри Пелей[1]
У шлюбі з Eeriboead
Діти Тевкр[2], Trambelusd і Аякс Теламонід
Архітектурний теламон на будівлі суду в окрузі Вейн, Огайо

Еак мав від дружини Ендеїди двох старших синів, Теламона й Пелея. Молодший, Фок, народився від нереїди Псамати. Всі вони жили на острові Егіна[3]. Фок був улюбленим сином Еака та у всьому перевершував старших братів, чим викликав їхню заздрість і гнів Ендеїди. За намовою матері Теламон з Пелеєм вбили Фока і сховали тіло в лісі, де його знайшов Еак[4].

Боячись покарання, Теламон втік на острів Саламін, звідки послав гінця, заперечуючи причетність до братовбивства, нібито це сталося випадково. Еак заборонив йому ступати на Егіну, але дозволив відстоювати свою невинність. Теламон наказав збудувати дамбу з каміння в бухті, яка служила йому трибуною, але батько не повірив його словам, попри красномовство. Теламон повернувся на Саламін, де одружився з дочкою царя Кіхрея Главці та успадкував його трон[5].

По смерті Главки Теламон одружився з Перібеєю. Коли та була вагітною, його відвідав Геракл. Він промовив молитву Зевсу, щоб син Теламона був сильним і хоробрим. Зевс дослухався до цих слів — Перібея народила Аякса. Геракл загорнув його в свою левову шкуру, завдяки чому хлопчик став невразливим там, де до тіла торкалася шкура[6].

Брав участь в поході Геракла проти Трої та її царя Лаомедонта, котрий не дотримався даної Гераклу обіцянки винагородити за допомогу. Під Троєю Теламон перший проломив міський мур у тому місці, яке будував його батько Еак, і увірвався до міста. Це викликало заздрість Геракла, котрий задумав вбити Теламона. Але той став збирати каміння, чим здивував героя. Коли Геракл спитав, що той робить, Телемон відповів: «Будую вівтар Гераклу Каллініку». Задоволений цим Геракл дозволив йому розграбувати Трою[7]. При розподілі здобичі одержав Гесіону; вона народила від нього Тевкра, а згодом Трамбела. Останній став царем дружніх племен лелегів та лесбосців, але був ненавмисно убитий Ахіллесом[8].

В поході аргонавтів Теламон приєднався до Геракла в Теосі. Коли той вирушив на пошуки зниклого Гіласа і Ясон відплив без Геракла, Теламон відмовився продовжити плавання. Коли ж бог Главк виринув перед кораблем і повідомив, що Гераклу судилося зайнятися подвигами, Теламон і Ясон помирилися, після чого продовжили подорож. На острові Серіфос Теламон покинув аргонавтів[9].

В архітектурі

У грецькій і римській архітектурі теламонами звалися атланти — чоловічі фігури, які використовували замість колон для підтримування перекриття або даху.

Примітки
  1. Н. О. Пелей // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIII. — С. 111.
  2. Любкер Ф. Teucer // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1360.
  3. Аполлодор. III. 12. 6; Піндар. Немейсьі оди V. 13.
  4. Павсаній X. 1. 1 и II. 29. 7; Еврипід. Андромаха 687; Цец. Схолії до Лікофрона 175; Діодор Сицилійьский IV. 72.
  5. Аполлодор III. 12. 7; Павсаній II. 29. 7; Діодор Сицилійський цит.тв.
  6. Аполлодор III.12.7; Піндар. Істмійські оди VI.35 и cл.; Цец. Цит. тв. 455; Схолії до «Аякса» Софокла 833; Схолії до «Іліади» Гомера XXIII.821.
  7. Аполлодор II.6.4; Гелланік. Цит. за: Цец. Цит. тв. 469.
  8. Цец. Цит. тв. 467; Атеней 11,43; Парфеній. Любовні історії 26.
  9. Грейвс, Роберт (1998). Золотое руно / Перевод с английского Т. Усовой и Г. Усовой. Примечания А. Николаевской. Москва: Терра-Книжный клуб.

Література
  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.