Тенденція до висхідної артикуляції

Тенде́нція до висхідно́ї артикуля́ції — тенденція висхідної енергетичності в межах складу й такту. Вживається щодо сукупності фонетичних законів, що діяли в праслов'янській мові приблизно з I по IX ст. н. е. Тенденція висхідної артикуляції забороняла певні сполучення приголосних у межах одного складу: менш звучні фонеми в ньому мали передувати більш звучним, але не навпаки.

Найменш звучними були фрикативні, найбільш звучними — голосні. Цей висхідний ряд можна представити так: фрикативні → африкати → проривні → носові → плавні → голосні.

Характеристика

Ця фонетична особливість полягає в тім, що, оскільки склад має в собі генетично фізіологічну будову напруження м'язів одиничного скорочення, йому притаманний несиметричний висхідно-спадний рух артикуляційно-акустичних ознак. Висхідна частина припадає на шелестівку, що знаходиться на початку складу або слова. Загальна напруга в межах складу утворює у місці зміни руху артикуляційну вершину, яка, як правило, припадає на початкову частину голосного звука. Такий загальний вигляд фонетичного складу притаманний усім давнім індоєвропейським мовам, у яких функціонував склад типу СV.

Історія

В індоєвропейській прамові, у якій перед розпадом існували двоконсонантні сполуки, висхідна артикуляційна напруга на початку складу і слова мала реалізації в таких комбінаціях: ST-, SR-, TR-, DR-. Ця особливість збереглася і в праслов'янській.

Але з розвитком окремих мов після розпаду праслов'янської мови-основи на початку слова почали виникати сполуки приголосних, суттєво відмінні від висхідного типу. У слов'янських мовах причиною цьому послугував занепад голосних [ь] та [ъ] і згодом їхнє зникнення в слабких позиціях слова. Унаслідок в анлауті слова з'явилися структурно відмінні від прадавніх комбінації приголосних, що реалізували в собі спадний, рівний напрямок артикуляційної напруги. Наприклад: староцерк.-слов. тврьдыи, къто > кто, пътица > птица, вьсє > всє, ръвати > рвати, аналогічно в давньоруській мові мають місце сполуки, відмінні від висхідної напруги, зокрема: мн-, кт-, вс- тощо.

Хронологія

Реалізація тенденції до висхідної артикуляції починає нову добу в історії праслов'янської мови — її пізній етап. Фонетичні результати подекуди відмінні в різних слов'янських мовах, а отже, процеси, що їх зумовила дана тенденція, мали місце на початку розпаду праслов'янької мовної єдності[1], від останніх століть до н. е. і протягом першої пол. І тисячоліття[2].

Наслідок

Тенденція до висхідної артикуляції спричинила появу закону відкритого складу з усіма наслідками, що з цього витікали.

Джерела
  • В.Г. Таранець. Трипільський субстрат: Походження давньоєвропейських мов. — Одеса, 2009. — С. 53-60.

Примітки
  1. Г.А.. Хабургаев (1986). Старославянский язык. Рипол Классик. с. 84–85. ISBN 9785458487993. (рос.)
  2. С.Б. Бернштейн (2005). Сравнительная грамматика славянских языков. Москва: Наука. с. 183. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.