Торжество Православ'я

Торжество́ правосла́в'я (грец. το θρίαμβο της Ορθοδοξίας) — свято в Православній церкві, що чиниться в першу неділю Великого посту.

Ікона Торжество Православ'я

Встановлення свята пов'язано з подіями Константинопольського собору 843 року, скликаного імператрицею Феодорою для відновлення іконошанування [1] у Візантійській імперії.

Історія встановлення

До VIII століття вчення про шанування ікон, ґрунтоване на Святому Письмі й освячене звичаями перших християн, було начебто беззаперечним. Проте, серед народів і окремих священників розвинулася єресь іконоборства, що поставила під загрозу віками надбані традиції: більше сотні років право молитися перед образами омивалося слізьми й окроплювалося кров’ю православних. Їх самих, як і в окремих випадках ікони та мощі святих, кидали в темниці, людей катували, топили і спалювали.

Після VII Вселенського Собору, що затвердив шанування ікон, гоніння послабилися. Цариця Феодора оголосила: «Хай буде проклятий той, хто не шанує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері й усіх святих!». Мефодій, Патріарх Константинопольський, тоді ж встановив особливий чин святкового богослужіння.

Після церковного собору, що засудив іконоборців і відновив іконошанування в імперії, Феодора влаштувала церковне торжество, яке припало на першу неділю Великого посту, що була у 843 році 11 березня (за іншими даними — 19 лютого) і було присвячене остаточній перемозі над «єрессю іконоборства».

Тим самим, у Церкві закінчився період вироблення та званого «христологічного богослов’я» (чи православного вчення про Христа), а ікона тут стала саме зримим свідченням реальності Боговтілення. З тих пір відзначати Торжество Православ’я стали в першу неділю Великого посту, оскільки найперше його святкування в 843 році випало саме на першу великопісну неділю.

Приблизно до XI століття в Церкві склався і особливий чин Торжества Православ’я. В його богослужбових текстах прославляється торжество Церкви над усіма коли-небудь існуючими єресями, повторюються тези постанов семи Вселенських соборів, а також проголошується анафема тим, хто перед Православною Церквою вчинив тяжкі гріхи.

За словами церковного історика Карташева, один з візантійських літописців описав цю подію таким чином:

Цариця запропонувала найсвятішому патріарху Мефодію сповістити і зібрати всіх православних митрополитів, архієпископів, ігуменів, кліриків і мирян, щоб прийшли у Велику Церкву Божу з чесними хрестами і святими іконами в першу неділю святого Посту. І коли незліченна безліч народу зібралося, приходить і сам цар Михайло зі святою і православної матір'ю своєї Феодорою і з усім синклітом … з'єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами і чесним хрестом і святим євангелієм і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентавріевих. І після довгої молитви та скрушного багатослізного і невимовного солодкого волання Κύριε ελέησον [5] вернулися у святий храм для здійснення божественної таємничої літургії з великою радістю і торжеством. І таким чином відновлені святі і чесні ікони для вшанування і поклоніння в храмі Божому. Благочестиві ж самодержці зі всечесним і святим патріархом Мефодієм та колишніми при ньому тоді митрополитами і преподобними подвижниками постановили: щорічно в першу неділю святого Посту святкувати урочисто у Великій Божої Церкви це святе і чесне свято, яке і святкується донині. Ікони одночасно були поставлені і в усіх церквах Константинополя.

На спомин про цю подію, значущу для християнського світу, і в пам'ять імператриці Феодори щорічно в першу неділю Великого посту Православна церква урочисто святкує відновлення іконошанування.

Зміст свята для сучасників

У сучасних реаліях Торжество Православ’я слід розуміти як певний особистий проміжний підсумок початку Великого посту, коли віруюча людина, намагається жити так, як повинен жити справжній християнин, із максимально можливим особистим старанням. У цей період людина більше молиться, частіше намагається брати участь у богослужіннях, слухає покаянний канон Андрія Критського.

Всі ці зусилля, в цілому, призводять до торжества особистого життя у Христі.

Посилання

Примітки

Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.
Перед шлюбом, перед дорогою чи будь-якою важливою справою християнин біля святого образа благає у Бога благословення. Навіть початок життя людини і її кінець супроводжує іконописний образ. Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18).

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.
Перед шлюбом, перед дорогою чи будь-якою важливою справою християнин біля святого образа благає у Бога благословення. Навіть початок життя людини і її кінець супроводжує іконописний образ. Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18).