Тоса Міцуокі
Тоса Міцуокі (21 листопада 1617 — 14 листопада 1691) — японський художник періоду Едо. Відновив славу школи Тоса. Мав творчий псевдоним Сункакен. Був одним з кращих художників свого часу у жанрі катьо («птахи і квіти»)
Тоса Міцуокі | |
---|---|
土佐 光起 | |
| |
Народився |
21 листопада 1617 Сакаї |
Помер |
14 листопада 1691 Кіото |
Поховання | Hyakumanben Chion-jid |
Підданство | Японія |
Національність | японці[1] |
Діяльність | художник, митець |
Відомий завдяки | художник |
Заклад | Q2868855? |
Напрямок | Школа Тоса[2] |
Жанр | фігуративізм[3] |
Посада | придворний художник |
Конфесія | буддизм |
Рід | рід Тоса |
Батько |
Тоса Міцунорі Тоса Міцутіка |
Діти | Тоса Міцунарі |
Життєпис
Представник роду художників Тоса. Син міського художника Тоса Міцунорі. Народився у 1617 році в Сакаї (поблизу Осаки). З дитинства навчався малювання в батька. У 1633 році разом з Тоса Міцунорі перебирається до Кіото. Разом з батьком став отримувати замовлення від місцевої знаті та імператорського двору. Після смерті Міцунорі у 1638 році очолив школу Тоса в Кіото. Поступово досяг значної шани і поваги серед знаті. Це дало змогу 1654 року отримати посаду голови придворного бюро живопису (е-докоро адзукарі), якої володіли предки Тоса Міцуокідо 1569 року. З цього часу вага Тоса відновлюється й дорівнюється авторитету школи Кано.
Розквіт творчості припадає на 1650—1670-ті роки. У 1681 році передав синові Міцунарі посаду голови Бюро живопису, а сам став буддистським ченцем під ім'ям Дзосьо. 1685 року отримав почесний титул хоген («око закону»). Помер у 1691 році.
Творчість
Тоса Міцуокі більшістю дослідників розглядається як останній новатор у школі Тоса. Міцуокі відновив і осучаснив стиль ямато-е. Запозичив від китайських художників часів династій Південна Сун і Юань просторовість і легкий дотик в зображенні природи. Також деякі технічні прийоми взяв від школи Кано.
Працював переважно над композиціями для оформлення інтер'єрів — складчасті ширми, розписні стіни і двері. Його твори відрізняються витонченою декоративністю і чудовим чином відповідали своєму призначенню. Пейзажні сцени, присвячені традиційним мотивам сезонів, були площинні та графічні. Тоса Міцуока дуже обмежено використав багатохромні розмиви туші, створюючи повітряний серпанок і глибину простору. Ретельний малюнок, виконаний тонкими плавними лініями, в композиціях художника був призначений для довгого розглядання зблизька. Водночас майстер відмовився від педантичних крайнощів своїх попередників з їх контурами і сміливо вводив в своїх композиціях широкі і навмисно недбалі мазки. Так, у вертикальному сувої «Фенікс і павлонія», який створено у традиційній манері ретельного пензля, велике листя рослини промальовано настільки детально, що в них помітно численні прожилки і дрібні зубчики. Так само змальовано птаха. Детальне опрацювання пір'я, граційна лінія шиї, дрібний малюнок дзьоба і пазуристих лап — усе це справляє враження натурної анімалістичної студії і якось змушує забути, що намальований птах є вигаданим.
Міцуока був великим знавцем птахів і часто зображував їх, особливо перепілок. Їх він малював дуже багато і увійшов в історію японського мистецтва як кращий знавець перепелиних звичок і відображення їх засобами живопису. Сучасники знаходили в птахах Тоса Міцуокі надзвичайну життєвість і дивувалися влучності його спостережень. Найвідомішим є подвійна ширма великого формату «Перепілки в заростях проса». У кожній ширмі по вісім стулок, що не зовсім звичайно для цього жанру (зазвичай — шість). Додаткові площині надали художнику можливості зобразити ще декілька птахів. Перепелів зображено в різних ракурсах — на землі, в повітрі, у воді. Фоном для параду птахів є низинний річковий пейзаж. Спокійні гладенькі води з пологими пагорбами на протилежному березі задають неквапливий ритм композиції. Ширми були призначені для того, щоб повністю займати площині двох протилежних стін у приміщенні; сидячи вздовж них, глядач міг споглядати як немовби розгортається перед ним сувій. Берег річки рясно поріс переплетеними очеретами, місцями над ними здіймаються кущики дикорослого проса.
Іншими відомими творами є «Легенди Одери», «Сцени Іцукусіма і Мацусіма», «Хризантеми і перепела».
Часто створював малюнки на сувоях, які можна було вивісити на стіні («какемоно») або ручні сувої («емакімоно»), які можна було прочитати з супровідною історією. Він також виготовив багато робіт на панелях, зазвичай ці роботи складалися з 6 панелей.
У 1690 році завершив трактат з естетики і живопису «Хонтьо ґахо тайдзен», у якому підкреслював важливість недомовки (йодзьо) в картинах і безформленості чудового.
Примітки
Джерела
- Paine, Robert T. The Pelican History of Art. Penguin Books, 1975.
- Watson, Professor William. The Great Japan Exhibition: Art of The Edo Period 1600—1868. Royal Academy of Arts/Weidenfeld & Nicolson, 1981.
- Tazawa, Yutaka: Tosa Mitsuoki. In: Biographical Dictionary of Japanese Art. Kodansha International, 1981. ISBN 0-87011-488-3.