Трагічна декада
Трагічна декада (ісп. Decena Trágica) — низка подій Мексиканської революції, що відбулися в Мехіко в період від 9 по 19 лютого 1913 року. Трагічна декада закінчилася зміщенням Франсіско Мадеро з поста президента і перемогою контрреволюційних сил.
| Трагічна декада | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Мексиканська революція | |||||||
 Повстанці-послідовники Фелікса Діаса в Мехіко під час заворушень проти Мадеро Повстанці-послідовники Фелікса Діаса в Мехіко під час заворушень проти Мадеро | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| (Лоялісти) Мадеристи |
(Повстанці) Порфіристи Реїсти Феліцисти | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Лауро Віллар Анхел Ортіс Монастеріо Вікторіано Уерта Анхел Гарсія Пенья Феліпе Анхелес |
Фелікс Діас Бернардо Реєс † Мануель Мондрагон Ауреліано Бланке Грегоріо Руїс † Вікторіано Уерта .svg.png.webp){kind=small} Генрі Лейн Вільсон | ||||||
| Втрати | |||||||
| загинуло 5,500 | |||||||
| Вікторіано Уерта під час декади перейшов з боку мадеристів на бік повстанців | |||||||
Хід подій
Заколот почався 9 лютого, його керівниками були кілька вищих офіцерів на чолі з генералом Мануелем Мондрагоном[1]. Супроводжувані двома артилерійськими полками загальною чисельністю 400 осіб і 300 курсантами, вони звільнили з в'язниці лідерів контрреволюції генералів Фелікса Діаса і Бернардо Реєса. Після невдалої спроби захопити резиденцію президента — Національний палац, під час якої загинув генерал Реєс, повстанцям вдалося закріпитися у фортеці столичного арсеналу[2].
Президент Мадеро поклав керівництво придушенням заколоту на генерала Вікторіано Уерту. Однак останній був пов'язаний зі змовниками і крім того сам мав намір зайняти президентське крісло. Уерта створював видимість боротьби з бунтівниками, обмежившись лише рідкісними обстрілами арсеналу і свідомо невдалими атаками. Таким чином Фелікс Діас і Уерта намагалися вимотати населення, викликавши байдужість до майбутньої зміни влади[3][4]. Під час обстрілів загинуло 3 тис. осіб[5].
18 лютого прихильники Уерти заарештували Мадеро. За сприяння американського посла між Уертою і Діасом було укладено угоду (т. зв. «Посольський пакт»). Згідно з цією угодою, Уерта отримував пост тимчасового президента, а Діас за його підтримки мав стати постійним президентом[6].
19 лютого Мадеро і віце-президент Хосе Марія Піно Суарес були змушені подати у відставку. Тимчасовим президентом згідно з конституцією став міністр закордонних справ Педро Ласкуран. За домовленістю з Уертою він призначив останнього міністром внутрішніх справ і сам пішов у відставку (його президентське правління стало найкоротшим в історії — менше години). Тепер за конституцією посада тимчасового президента переходила до Уерти.
23 лютого за його наказом Мадеро і Піно Суареса було вбито дорогою до в'язниці[7].
Примітки
- Альперович, 1958, с. 145.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 173—174.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 174.
- Альперович, 1958, с. 146.
- Альперович, 1958, с. 154.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 176.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 177.
Література
- Альперович М. С., Руденко Б. Т. Мексиканская революция 1910—1917 гг. и политика США. — М. : Соцэкгиз, 1958. — 336 с.
- Платошкин Н. Н. История Мексиканской революции. Истоки и победа 1810—1917 гг. — М. : Университет Дмитрия Пожарского : Русский Фонд содействия образованию и науке, 2011. — Т. 1. — 432 с. — ISBN 978-5-91244-034-2.