Трипофобія

Дослідники Арнольд Вілкінс і Джефф Коул стверджують, що перші наукові дослідження трипофобії показують, що реакція, імовірно, ґрунтується на огиді, а не страху. У статті, написаній Вілкінсом і Коулом, описується, що реакція базується на відповіді мозку асоціаціям, які пов'язують певні форми з небезпекою. До типів форм, що викликають цю реакцію, включено «кластерні отвори в шкірі, м'ясі, дереві, рослинах, коралах, губках, цвілі, сухих стручках, насінні і сотах». Дивлячись на них, певні особи, які страждають трипофобією, відчувають «мурашки по тілу, тремтіння, свербіж і фізичне нездужання». Серед причин страху зазначають те, що отвори здаються «огидними і величезними», або здається, що «можна впасти в ці отвори», або «щось може жити всередині цих отворів»[1][6][7]. Психіатр Керол Метьюз вважає, що відповіді респондентів пов'язані з фіксованими установками і набутим страхом.[5]

Використовуючи дані та інформацію з сайту Trypophobia.com, Вілкінс і Коул проаналізували приклади зображень, вивчаючи їх «люмінесценцію, контраст, довжину хвилі світла» та інші компоненти, і відзначили, що зображення мають «унікальні характеристики».[8] Після розмови з особою, що страждає на трипофобію, і спостерігаючи, як відбувається подібна негативна реакція на зображення отруйних тварин, дослідники прийшли до висновку, що ця фобія — це «несвідома рефлекторна реакція», що відбувається у «примітивній частині мозку, яка пов'язує образ з чимось небезпечним».[9][6] В іншому дослідженні, Лі, Коул і Вілкінс розробили опитувальник симптомів, який, на їхню думку, може використовуватися для виявлення трипофобії.[2]