Троян

Троян (серб. Тројан, дав.-рус. Троянъ) теонім, відомий з міфології стародавніх слов'ян — у Давній Русі та у сербів.

Троян
Божество в слов'янська міфологія

Власне етимологія теоніму наступна:

«Праслов'янське trojanъ „дехто троїстий (триєдиний)“ походить від дистрибутивного числівника (формально прикметника) trojь „троїстий (триєдиний)“, до якого реґулярно долучається суфікс іменника -anъ … з семантичним переходом „володіючий цією якістю“ > „особа, що володіє цією якістю“»[1].

За сербським фольклором Троян — людиноподібна істота з трьома головами та із звірячими вухами.

У Русі під іменем Троян розумівся дещо інший міфологічний персонаж, який згадується у трьох давньоруських джерелах, у двох з яких його названо «Богъ», а саме:

  • «Ходіння Богородиці по муках» («То они все богы прозваша: солнце и мЂсяць, землю и воду, звЂри и гады… Трояна, Хърса, Велеса, Перуна на богы обратиша»);[2]
  • «Слово і одкровення святих апостолів» («мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и Трояна»).[3]

Третє джерело «Слово о полку Ігоревім».

Троян у «Слові о полку Ігоревім»

У сучасних дослідженнях визначено 5 основних напрямів інтерпретації антропоніму Троян, а саме: історичний, міфологічний, абстрактний, компілятивний і негативний.[4] Враховуючи наведені вище уривки, надалі розглядатиметься лише міфологічний напрям досліджень, й, відповідно висловлені концепції.

Єдиним джерелом, яке надає будь-яку інформацію окрім «один з богы многы» — «Слово о полку Ігореві». Отже, в «Слові…» Трояна згадано чотири рази. Виходячи з концепції «Троян — поганський бог», ці чотири згадки мають наступні інтерпретації.

1. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы» — у сучасних інтерпретаціях від «подумки на великі відстані»[5] до безпосередньо стежки до святилища Трояна.[6]

2. «были вЂчи Трояни» — починаючи з Ліхачова Д. С. усі прихильники версії «Троян — бог» вважають, що «віки Трояна» — поганські, дохристиянські часи.

3. «на землю Трояню» — від землі Руської[5] до території Київа та прилеглих земель.[6]

4. «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» — щодо подій другої половини XI ст. Не ігноруючи той факт, що цифра сім надзвичайно популярна у міфології, при спробі визначити перший вік Трояна ми повернемось до другої половини IV ст., і ці часи також згадані у «Слові» як «часи Буса» («Сè бо гóтскія крáсныя дЂ́вы въспЂ́ша на брéзЂ си́нему мóрю: звóня рýскымъ злáтомъ, пою́тъ врéмя Бýсово…»), й цей уривок без зайвих застережень можна пов'язати з відомими подіями 375 р. — остготсько-антською війною, яка на певному етапі закінчилася стратою готами 70-ти старійшин антів та їх ватажка Боза (Божа),[7] хоча цю думку піддано критиці, що, саме по собі, враховуючи обмеженість та фрагментарність джерел, є закономірним.[7]

Отже, в контексті припущення «Троян — поганський Бог» висловлено наступну думку:

«…дуже рідкі згадки про бога Трояна в давніх пам'ятках писемності свідчать про те, що він не був загальноруським богом. Як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні, Троян належав до місцевих богів. Йому поклонялися найімовірніше, лише в Києві і прилеглих землях, через які й була протоптана стежка до статуї бога Трояна.»[6]

Але наразі невідомо жодного св'ятилища чи статуї Трояна, чи навіть будь-яких згадок про них. Імовірно, Троян міг бути не київським аналогом Даждьбога чи Хорса, а триєдиним солярним Богом, окремі іпостасі якого представляли Даждьбог (Бог одарюючий), Хорс (бог наглядаючий, бог весни) та, можливо, Стрибог (наразі з невизначеними функціями[8], ймовірно, бог караючий), опосередковано на захист цього припущення стає ще одна фраза зі «Слова…»:«СвЂ́тлое и тресвЂ́тлое сл́ънце…» Тобто

«слід думати, що йдеться не про декілька персонажів, а про декілька іпостасей однієї й тієї ж міфологічної істоти, яка кількістю цих іпостасей визначає параметри міфологічної моделі світу, як і світове дерево, пов'язане з цим персонажем.»[9]

Можливо виникнення етно-політичної спілки антів й знайшло відповідне відображення у міфології племен, які ввійшли до цього об'єднання, у вигляді концепції початку «землі» та «віків» триєдиного солярного бога.

Див. також

Примітки

  1. (рос.) Мартынов В. В. Сакральный мир «Слова о полку Игореве». Славянский и балканский фольклор. М., 1989.
  2. ХОЖДЕНИЕ БОГОРОДИЦЫ ПО МУКАМЪ
  3. ?
  4. (рос.) Соколова Л. В. Троян в «Слове о полку Игореве» (Обзор существующих точек зрения). Тр. Отд. древнерус. лит. Л., 1990.
  5. (рос.) Лихачев Д. С.  Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве». Слово о полку Игореве. 800 лет. М., 1986.
  6. Скляренко В. Г. «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім». К., Довіра, 2003.
  7. (рос.) Свод древнейших письменных известий о славянах. М., 1994. Т. I: (I—VI вв.).
  8. (рос.)В. Н. Топоров. Об иранском элементе в русской духовной культуре. Славянский и балканский фольклор. М.: «Наука», 1989
  9. (рос.) В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Исследования в области славянских древностей. Москва. Наука. 1974.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.