Український проєкт Конституції СРСР 1924

Відповідно до рішень 1-го з'їзду рад СРСР, наприкінці січ. 1923 ВУЦВК і РНК УСРР створили робочі комісії для доопрацювання декларації та договору й вирішили текст декларації залишити без змін, а до тексту договору внесли низку поправок і доповнень (усього бл. 30). 16 лют. 1923 текст проєкту конституційного договору зі змінами схвалила РНК УСРР, а 17 лют. цього ж року — Президія ВУЦВК. 11–12 квіт. 1923 2-га сесія ВУЦВК 7-го скликання ухвалила резолюцію «Про союзний договір СРСР», в якій постановила продовжити роботу над проєктом з урахуванням рішень 7-ї конф. КП(б)У, спрямованих на розширення гарантій прав республік і закріплення за ними більш широких прав у питаннях, що були зараховані до відання Союзу.

Після ХII з'їзду РКП(б) для розробки нових підходів до проєкту конституційного договору 4 трав. 1923 було створено спец. комісію ЦК КП(б)У у складі Х.Раковського, М.Фрунзе, В.Затонського і Е.Квірінга. Питання про створення союзної д-ви обговорювалися також на засіданнях комісій РНК УСРР 3, 7, 19 трав., їх протоколи потім затверджувало політбюро ЦК КП(б)У.

Остаточний текст укр. проєкту конституційного договору (він складався з 36 статей Договору про утворення СРСР і 9 статей додаткового положення про палати ЦВК СРСР) було схвалено на об'єднаному засіданні комісій РНК УСРР 19 трав., потім 23 трав. його розглянули на об'єднаному засіданні Президії ВУЦВК і РНК УСРР.

На відміну від тексту договору в редакції 1-го з'їзду рад СРСР, український конституційний проєкт закріплював більш широкі повноваження союзних республік й обмежував права загальносоюзного центру. У вступній частині формулювання про об'єднання республік у «єдину союзну державу» було замінено на формулювання, що республіки «утворюють Союз Радянських Соціалістичних Республік». У ст. 34–36 конституційного проєкту проголошувалося, що суверенітет республік обмежується нормами союзного договору, але лише з питань, зарахованих до компетенції Союзу. Поза цим кожна республіка мала здійснювати свою держ. владу самостійно, а Союз мав охороняти суверенні права республік. За кожною республікою зберігалося право вільного виходу з Союзу, а її територія і конституція не могли бути змінені без її згоди. Дана норма не могла змінюватись, обмежуватись або скасовуватися без згоди союзних республік.

Згідно зі ст. 17–20 проєкту, ЦВК союзних республік надавалося право опротестовувати декрети і постанови Президії ЦВК СРСР — у ЦВК СРСР, постанови РНК СРСР — у Президії ЦВК СРСР, а також призупиняти постанови наркомів СРСР у разі їх невідповідності союзному договорові, законодавству республіки або порушення ними інтересів республіки.

Проєкт передбачав розширення гарантій екон. прав республік та рівноправність республік у культ. і адм. питаннях, що мало забезпечуватися обговоренням та схваленням рішень верховних органів влади СРСР у другій палаті ЦВК СРСР (за Конституцією СРСР 1924 — Рада Національностей).

Одночасно пропонувалося децентралізувати систему держ. управління, зокрема зменшити кількість загальносоюзних і об'єднаних наркоматів (керованих союзним центром). Загальносоюзними залишалися наркомати з військ. і мор. справ, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Вони повинні були мати при РНК союзних республік не уповноважених (як це передбачалося документом, розробленим парт.-держ. кер-вом РСФРР), а наркомів. У віданні республік були питання регулювання на їхній тер. тарифів внутр. сполучень, залізничного та поштово-телеграфного будівництва, а також управління залізничними шляхами і поштово-телеграфними установами, які не мали загальносоюзного значення. Загальносоюзні наркомати закордонних справ і зовн. торгівлі входили до розряду об'єднаних (це згодом викликало найбільше роздратування кер-ва рад. Росії), а об'єднані наркомати продовольства, праці, робітн.-сел. інспекції — до самостійних наркоматів республік.

До виключного відання загальносоюзних органів були зараховані (ст. 1): представництво Союзу в міжнар. відносинах; зміна зовн. кордонів Союзу; укладення договорів про прийняття до Союзу нових республік і встановлення умов цього прийняття; оголошення війни й укладення миру; укладення позик СРСР і розв'язання питань про зовн. і внутр. позики окремих республік; ратифікація договорів СРСР; встановлення основ зовн. торгівлі і регулювання митної політики; розробляння основ заг. плану всього нар. госп-ва Союзу, укладення загальносоюзних концесійних договорів (див. Концесії) і встановлення осн. норм, які регулюють укладення окремими республіками концесійних договорів з іноз. громадянами; кер-во транспортною і поштово-телеграфною справою в загальносоюзному масштабі; встановлення основ організації збройних сил СРСР; затвердження союзного держ. бюджету, єдиної монетної, грошової та кредитної системи, а також системи загальносоюзних податків; розробляння законодавства про переселення і встановлення колонізаційного фонду, який має загальносоюзне значення; визначення основ законодавства в галузі союзного громадянства відносно прав іноземців; встановлення заг. амністій; скасування постанов з'їздів рад, ЦВК і РНК союзних республік, які порушують союзний договір. У ст. 2 було наведено перелік питань, стосовно яких Союзу надавалося право встановлювати лише основи або заг. засади союзного законодавства: внутр. торгівля; користування надрами, лісами і водами, які мають загальносоюзне значення, землекористування; судоустрій та судочинство, цивільне й кримінальне законодавство; законодавство про працю; система мір та ваги; програми і плани стат. робіт, які проводяться в загальносоюзному масштабі; податкова політика окремих республік.

При цьому з відання СРСР були вилучені питання землеустрою та встановлення заг. засад нар. освіти і охорони здоров'я. Розширювалась участь союзних республік у вирішенні питань, які, на думку кер-ва РСФРР, мали перебувати у виключному віданні загальносоюзних органів: республіки могли вступати в міжнар. зносини від власного імені, однак лише в межах, визначених особливими актами союзної влади; мали право зноситися з прикордонними сусідніми державами з адм.-правових і госп. питань і укладати з цих питань відповідні договори, які б не суперечили міжнар. договорам і законодавству СРСР; самостійно, за взаємною згодою і без втручання союзних структур, вирішувати питання про внутр. кордони між собою; право оголошувати на власній тер. приватні амністії, помилування і реабілітації. Передбачалося право республік з усіх питань, в яких союзні органи встановлювали основи або заг. засади, видавати свої власні законодавчі акти, що не суперечили загальносоюзному законодавству.

Проєкт закріплював за республіками право вирішення важливих питань у фінансовій і бюджетній сферах. Згідно зі ст. 22–29, у повне відання союзних республік передавалися місц. бюджети, респ. податки, встановлювалася самостійність респ. кредитних систем. Чітко розмежовувалися союзний і республіканський бюджети, їх прибуткова та видаткова частини. Прибуткова частина союзного бюджету обмежувалася прибутками від загальносоюзних підпр-в і майна, надходжень від спільних союзних галузей управління, Держбанку, загальносоюзних податків і внесків союзних республік, якщо такі будуть встановлені. Респ. бюджети мали формуватися цілком самостійно за рахунок прибутків від держ. підпр-в і власного майна республік, надходжень від наркоматів, за винятком спільних галузей управління, і респ. податків та зборів. Усе майно й ресурси, що містилися на тер. республік, перебували у їхньому розпорядженні, користуванні та управлінні. Значні повноваження надавались республікам щодо функціонування трестів (див. Трести радянські) й ін. держ. об'єднань, різноманітних пром. і торг. об'єднань громадсько-правового і приватно-правового характеру — акціонерних та пайових т-в і компаній.

Єдиного союзного громадянства не передбачалося, натомість, згідно зі ст. 30, при перебуванні громадян однієї республіки на території ін. вони могли користуватися всіма правами громадянина даної республіки.

Укр. конституційний проєкт на першому засіданні розширеної комісії ЦВК СРСР з розробляння проєкту Конституції СРСР (воно відбулося 8 черв. 1923) не розглядався, оскільки за основу обговорення взято проєкт, розроблений конституційною комісією ЦВК СРСР як такий, що більшою мірою забезпечував інтереси загальносоюзного центру.

На 4-й нараді ЦК РКП(б), що відбулася 9–12 черв., Й.Сталін та ін. парт. й держ. керівники РСФРР жорстко розкритикували укр. проєкт, звинуватили Х.Раковського у «конфедералізмі», хоча той не промовив жодного слова і не зробив жодного натяку про конфедеративний устрій СРСР.

У ході подальшої роботи розширеної комісії ЦВК СРСР над проєктом Конституції СРСР кілька напрацювань з укр. проєкту були частково враховані, зокрема в питаннях про гарантії суверенних прав союзних республік (ст. 34–36 укр. проєкту), а також про компетенцію Верховного Суду СРСР (ст. 14 проєкту), і відповідно увійшли до 2-ї та 7-ї глав Конституції СРСР.

• Конституційні протести УСРР

• Окіпнюк В. Т. Конституційний проект договору про утворення СРСР у редакції УСРР, Український проект Конституції СРСР 1924 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.