Утаґава Тойохару

Народився близько 1735 року у місті Тойоока в провінції Тадзіма. Замолоду перебрався до Кіото, де вивчав живопис у школі Кано у Цуруцава Танґея, пізніше захопився ксилографією. У 1763 році переїздить до Едо, де навчався у Торіяма Секіена і Нісімура Сіґенаґи. Деякі дослідники вважають його вчителем також Судзукі Харунобу, стиль якого, на їхню думку, помітний у жанрі бідзіна-га у виконанні Тойохару. Походження імені художника Тойохару невідомо (можливо, походить від справжнього імені вчителя Торіяма Секіена — Тойофуса), прізвище Утаґава («пісня річки») утворилося від назви району в Едо, в якому мешкав художник.

З 1768 року Утаґава Тойохару почав випускати гравюри для друкованих видань укійо-е. Уславився завдяки пейзажним «зображенням, що пливують» і відомих місць, а також копіями західних і китайських картин. З 1780-х років присвятив себе виключно живопису. Став випускати афіші для театру Кабукі. Школа Утагава стала лідером в укійо-е в XIX столітті. 1796 році очолював митців, що займалися реставрацією Святилища Тосьо. Його учнями були Утаґава Тойокуні і Утаґава Тойхіро. Помер 1814 року, був похований у монастирі Хонкьо-дзі.

Починав з жанрів бідзіна-га (зображення красунь)) і якуся-е (зображення акторів), які не принесли йому популярність. Відомо 15 робіт у жанрі бідзінга, гравюри створено у форматі хасіра-е (73х13 см). Одним з найбільш відомих прикладів роботи Тойохару в цьому стилі є збірка з чотирьох аркушів «Красуні Чотирьох сезонів». На них зображені три куртизанки вищого рангу, про що можна судити з їхніх розкішних багатошарових кімоно, зачісок з безліччю шпильок та сандалій на високій танкетці. Куртизанки віддаються традиційному японському проведення часу — милування природою. Навесні насолоджуються цвітінням сакури, влітку — сяючою місяцем, а взимку — білим снігом. У ньому закладено розуміння циклічності природи і одночасно цінності кожного моменту життя. Також значним доробком Утаґава Тойохару є гравюра «Вигляд вулиці Накано-со у кварталі Йошівара». Крім того, відомо багато малюнків Тойохару в жанрі якуся-е, які він створював у стилі Іппіцусай Бунтьо.

Близько з 1772 року звернувся до нового для укійо-е напрямку — укі-е (перспективні зображення). Цей жанр ксилографії розвивався під впливом китайських видових гравюр мегане-е (які розглядали за допомогою спеціального пристрою з лінзою, що підкреслювало глибину простору), а потім голландських офортів. Він створює серію краєвидів європейських міст, комбінуючи елементи різних видів з голландських картин, щось додаючи від себе. Прикладом є робота «Сцена із зображенням європейського міста».

Був першим, хто перетворив пейзаж (фукейга) в самостійний предмет мистецтва укійо-е, а не лише фон для фігур або подій. Також став одним з перших створювати поліхромні (повнокольорові) гравюри укі-е. В роботах художник поєднував атрибути китайської і японської з європейською культурою. В цьому стилі створено гравюру «Дівчата, що розважаються у тіні вишневих дерев».

• Richard Lane: «L'estampe japonaise», Editions Aimery Somogy — Paris (dépôt légal : 4° trimestre 1962
• Thompson, Sarah (Winter–Spring 1986). «The World of Japanese Prints». Philadelphia Museum of Art Bulletin. Philadelphia Museum of Art. 82 (349/350, The World of Japanese Prints): 1, 3–47.
• North, Michael (2010). Artistic and Cultural Exchanges Between Europe and Asia, 1400—1900: Rethinking Markets, Workshops and Collections. Ashgate Publishing. ISBN 978-0-7546-6937-1.
• King, James (2010). Beyond the Great Wave: The Japanese Landscape Print, 1727—1960. Peter Lang. ISBN 978-3-0343-0317-0.