У садибі (оповідання)

«У садибі» (рос. В усадьбе) — оповідання А. П. Чехова, вперше опубліковане у 1894 році.

У садибі
В усадьбе
Жанр оповідання
Автор Антон Павлович Чехов
Мова російська
Написано 1894
Опубліковано 1894

Історія публікації

Оповідання написане в 1894 році. Вперше опубліковане в 1894 році в газеті «Русские ведомости» № 237 від 28 серпня за підписом Антон Чехов, в цьому ж році друкувалося у збірнику «Повісті та оповідання», увійшло до зібрання творів письменника, виданого А. Ф. Марксом.

За життя Чехова перекладалося англійською, сербськохорватською і чеською мовами.

Письменник А. С. Лазарєв зазначав, що оповідання написано під враженням Чехова про життя в 1887 році в Бабкіні: «Одного разу…з кисельовського будинку повернулася сестра Чехова. Марія Павлівна розповіла, що… Олексій Сергійович Кисельов чомусь надумав завести мову про прагнення селянських і кухарчиних дітей до навчання, до гімназій і з обуренням говорив, що влада схильна їм сприяти, замість того щоб із шкіл і гімназій їх гнати… Вислухавши розповідь сестри, Чехов знизав плечима і сказав з досадою: „І охота тобі було слухати цього дурня!“

Немирович-Данченко в листі автору оповідання писав: „У садибі“ — класична п'єса, запевняю Вас. Справляє гнітюче та величезне враження. Навіть серед Ваших оповідань це з найкращих»[1].

Критик Андреєвський вважав оповідання карикатурою на «Ненаситного говоруна»[2].

Альбов у статті про творчість Чехова зазначав: «У садибі» — в ряді інших оповідань Чехова, де майстерно малюються «цілковито звірині, тваринні фігури»[3].

Сюжет

Молодий дворянин Павло Рашевич приймає у своєму домі судового слідчого Мейєра. Він збуджено розповідає гостеві про згубність та невиправданість рівності людей, про необхідність лиш особам благородної крові давати владу й привілеї. Рашевич замислюється, що Мейєр, будучи молодою людиною, міг би скласти пару його старшій доньці Жені. Заразом усі клопоти й борги по маєтку перейшли б до зятя. А недостач і пеней у дворянина накопичилося близько двох тисяч рублів.

Довга розповідь Рашевича дратує Мейєра, але із ввічливості він залишається за вечерею. Рашевич в запалі пропонує — якщо до нього підійде хтось замурзаний, то йому треба сказати «прямо в харю» слова зневаги: «Руки геть! Знай, козо, своє стійло!» На ці слова Мейер відповідає, то так зробити не зможе, оскільки він сам міщанин, а його батько був простим робітником. Після цього Рашевич ніяковіє, а його доньки червоніють з сорому. Зі словами, що пишається своїм походженням, Мейєр покидає маєток.

Дочки ображаються на батька і наступного ранку не бажають з ним бачитись. Тоді Майєр пише дочкам лист, в якому просить врахувати, що він старий, нікому не потрібний, просить забути про нього і поховати в «простій сосновій труні, без церемоній».

Примітки
  1. ГБЛ; «Ежегодник Московского художественного театра», 1944, т. I. M., 1946, стр. 100
  2. «Новая книжка рассказов Чехова». — «Новое время», 1895, № 6784, 17 января
  3. «Мир божий», 1903, № 1, стр. 90

Джерела
  • Чехов А. П. В усадьбе // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.
  • Dans une gentilhommière, notes page 1015, traduit par Édouard Parayre, révision de Lily Dennis, éditions Gallimard, Bibliothèque de la Pléiade, 1971, ISBN 2 07 0106 28 4.
  • Voir Dictionnaire Tchekhov, page 43, Françoise Darnal-Lesné, Édition L'Harmattan, 2010, ISBN 978 2 296 11343 5.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.