Федеративна грамота П. Скоропадського
Федеративна Грамота П. Скоропадського — грамота видана Павлом Скоропадським в умовах поразки союзниці Німеччини в Першій світовій війні[1].
Історичні передумови
Події кінця жовтня — першої декади листопада 1918 р. свідчили і про неминучу поразку Німеччини, і про підготовку агресії з боку більшовицької Москви, і про дворушницьку політику щодо гетьмана Національного союзу та його керівництва. Павло Скоропадський будучи досвідченим і як військовим, і як політичним діячем не міг цього не розуміти. А ситуація, в якій опинилася Україна, що через протидію німецького командування фактично опинилася без дотатньої для самооборони армії, зумовлювала і необхідність зміни політичного курсу в напрямку зближення з країнами Антанти, а відтак і російськими правими колами.
Добре розуміючи становище Павла Скоропадського, повірений у справах німецького посольства у Києві граф Берхем 31 жовтня розповідав своєму міністерству закордонних справ: «Зрозуміло, що гетьман з огляду на загальне політичне становище та послаблення Німеччини у зв'язку з втратою нею союзників має застрахувати себе на той випадок, якщо Антанта… почне боротьбу проти Москви і тим самим остаточно завоює собі симпатії небільшовицьких великоросійських кіл, що знаходяться в Україні. Становище гетьмана щодо Антанти, яка розглядає його як німецького ставленика, може зміцнитися лише в тому разі, якщо він примирить зі своєю політикою обґрунтування Української держави великоруські кола, що прагнуть боротьби з більшовизмом… Зрозуміло, ця політика в певному відношенні суперечить переконанням українських націоналістів… Вони побоюються, що спільний виступ гетьмана з великоросійськими військовими організаціями спричинить небажаний вплив на збереження їхньої національної самостійності. Цілком враховуючи точку зору українських партій, я все ж вважаю правильним, що гетьман вже зараз приймає можливі заходи охорони від небезпеки, що загрожує йому особисто з боку Антанти та великоросійських кіл. Він правильно вважає, що з цими двома силами, роль яких у східній політиці величезна, його може об'єднати спільна боротьба з більшовизмом. Разом з тим, він не бажає зв'язувати себе відносно своєї майбутньої позиції щодо Росії» [57, с.183 — 184].
Текст грамоти
ГРАМОТА
Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України
Павла Скоропадського.
14 листопада 1918 р.
Перемир'я між Німеччиною і державами Антанти виключене. Найбільш кривава війна скінчилася, і перед народами всього світу стоїть складне завдання: закласти основи нового життя.
Серед решти частин багатостраждальної Росії на Україну випала найбільш щаслива доля. Україна перша навела в себе порядок і законність. При дружній допомозі Центральних держав вона зберегла спокій аж до сьогоднішнього дня. Ставлячись зі співчуттям до всіх страждань Великоросії, Україна всіма силами старалась допомогти своїм братам, виявляючи їм велику гостинність і підтримуючи їх всіма можливими засобами в боротьбі за відновлення в Росії міцного державного порядку.
Сьогодні перед нами нове державне завдання. Держави Згоди здавна були друзями колишньої великої і єдиної Російської держави. Тепер, після пережитих Росією великих заворушень, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися. На федеративних принципах має бути відновлена давня могутність і сила Російської держави.
У цій федерації Україні належить одне з чільних місць, бо від неї пішов порядок і законність в краї і в її межах перший раз свідомо відродилися всі принижені і гноблені більшовицьким деспотизмом громадяни колишньої Росії. Від неї пішли дружба і єднання їх славним великим Доном і славними Кубанськими і Терськими козаками. На цих принципах, які, — я вірю, — поділяють всі союзники Росії, держави Згоди, і з якими не можуть не співпрацювати всі без винятку народи не тільки Європи, але й усього світу, має формуватися майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити в справі створення Всеросійської федерації, кінцевою метою якої буде відновлення великої Росії.
В осягненні цієї мети лежить запорука добробуту як всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку всього українського народу на міцних засадах національно-державної самобутності. Я глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибеллю для самої України, тому закликаю всіх, кому дороге її майбутнє, тісно зв'язане з будучиною і щастям всієї Росії, об'єднатись навколо мене і стати грудьми на захист України і Росії. Я вірю, що в цій святій патріотичній справі ви, громадяни і козаки України, а також і решта людей, дасте сердечну і сильну підтримку.
Новосформованому нами кабінетові я доручаю найшвидше виконання цього великого та історичного завдання.
14 листопада 1918 р. Київ. Павло Скоропадський, Гетьман всієї України.
Примітки
- Реєнт , Коляда, Олександр Петрович, Ігор Анатолійович (2007). Усі гетьмани України (українська). Харків: Фоліо. с. с.407. ISBN 978-966-03-4001-5.