Феміністська критика ЗМІ

З кінця 1960-х років ЗМІ стають важливим компонентом феміністської теорії і дебати того часу фокусують увагу навколо трьох центральних тем: стереотипи, порнографія та ідеологія, а також торкаються різних технологій конструювання гендеру, нав’язуючи значень «жіночому» та «чоловічому» за допомогою ЗМІ та мас-медіа.

Феміні́стська кри́тика ЗМІ

Основні напрямки сучасної феміністської критики ЗМІ роблять акцент на гендерній специфіці таких іпостасей ЗМІ, як:

1. соціальний інститут
2. спосіб виробництва
3. текст
4. сприйняття тексту аудиторією.

ЗМІ як соціальний інститут включає цілий комплекс різних соціальних ролей, у тому числі глядача і виробника, адміністрацію телеканалу, сценариста. Як усталена і регулярна соціальна практика, санкціонована та підтримувана соціальними нормами, ЗМІ відіграє найважливішу роль у соціальній структурі сучасного суспільства, задовольняє потреби різних соціальних груп, і тому підпорядковується смакам глядачів. При цьому, очевидно, соціокультурний контекст практик вироблення продукції ЗМІ володіє гендерною специфікою.

Гендерна структура виробництва продукції ЗМІ виражається в конкретних позиціях, завданнях, досвіді, цінностях, нагородах і оцінці жінок-творців мас-медіа і може бути розглянута на мікро-, мезо- і макрорівні, наприклад, у таких аспектах:

• службовці у медіавиробництві - на яку роботу і як наймають жінок, а також як з ними поводяться;>
• професіонали в сфері мас-медіа - як жінки працюють, як сприймають свою професійну роль, і як ця роль сприймається їх колегами-чоловіками;
• гендер та організація - інститут або факультет журналістики, кінознавства;
• орієнтація медіапродукції на жінок;
• гендер і економічний, соціальний та правовий контексти медіавиробництва.

Текстуальний аналіз гендеру в ЗМІ розвивається у двох напрямках: кількісний контент-аналіз і семіотика. У разі кількісного контент-аналізу досліджуються ролі, психологічні та фізичні якості жінок і чоловіків, що з'являються в ЗМІ; насильство на екрані, при цьому дослідники формулюють ряд категорій, які передають проблеми дослідження, а потім відповідно до цих категорій класифікують зміст тексту.

Типовий висновок феміністського контент-аналізу мас-медіа: медіапродукція не відображає дійсну кількість жінок у світі і їх внесок у соціальний розвиток. Наприклад, Г. Тачмен на основі контент-аналізу стверджує, що недолік позитивних жіночих образів на телебаченні погіршує становище жінок на ринку праці. Семіологія або семіотика, залучаючи якісні методи соціальних наук, методи філософії та лінгвістики, дозволяють виявити структуру значень, а не обмежуватися констатацією присутності або відсутності жінок в культурних репрезентаціях. Феміністський семіотичний аналіз розвивається в більш широку культурну критику, і аналітичні проблеми, які вирішуються в дослідженні медіарепрезентацій соціальної нерівності - це визначення, хто допускається, а хто витісняється на периферію соціальної прийнятності, а також питання про те, яким чином в репрезентаціях оформляються гендерні, расові і інші соціальні відмінності, як порівнюються між собою і характеризуються групи у відношенні один до одного.

Психоаналітичний підхід у феміністській критиці ЗМІ належить до текстуального аналізу мас-медіа і представлений насамперед статтею Лорі Малві «Візуальне задоволення». Вплив підходу, запропонованого Малві, поширювався на дослідження телебачення, реклами, кіно та інших форм візуальної культури. Стаття Малві стала частиною політичного проєкту, націленого на руйнування гендерних задоволень класичного голлівудського кіно. Питання чоловічого і жіночого задоволення, проблеми видовищ і глядацької аудиторії обговорюються не тільки в рамках психоаналітичного підходу. Існує цілий ряд досліджень, присвячених тому, яким способом наративні і візуальні засоби допускають різні варіанти сприйняття текстів. Відмінності і сам факт цих відмінностей залежать від конкретних характеристик і розглянутих контекстів, а не тільки від психоаналітичної драми, вписаної в текст.

Такий розвиток аналітичних підходів призвів до переорієнтації досліджень, до аналізу реальних аудиторій, які опиняються в центрі сучасних феміністських проєктів дослідження мас-медіа. Деякі феміністські дослідження звинувачують ЗМІ у підтримці стереотипів статевих ролей, припускаючи, що аудиторії потрапляють під вплив їх сексистського змісту. Інші доводять, що деякі телепрограми і порнографічні медіа, зокрема, спонукають чоловіків на агресивні і насильницькі акти проти жінок. Треті використовують логіку психоаналізу і теорії ідеології, стверджуючи, що засоби масової інформації сприяють поширенню в суспільстві домінантної ідеології. Цей напрямок розробляється в таких дослідницьких проєктах, як інтерпретативні дослідження медіа, етнографії аудиторій. Аудиторії при цьому слід розуміти не як пасивно приймаючих інформацію споживачів, але як виробників смислів сприйнятої інформації.

Предметна область феміністської критики ЗМІ виходить за межі тексту, до відносин програми і глядача в контексті культури. А. Кун називає такий контекстуальний підхід, заснований на семіотиці та феміністському психоаналізі, «робити видимим невидиме». Це феміністське прочитання інформації, яке виявляє способи конструювання «жінок» в кінообразах або наративній структурі, переносячи сюжет в конкретні соціальні практики владних відносин, враховуючи умови виробництва програми та широкий соціальний контекст.